Люблю і Дякую

Однієї чудової сонячної днини, якраз на День Незалежності, доля дивним чином звела мене з двома неймовірно цікавими особистостями. Дві такі зустрічі в один день – випадок непересічний. Адже буває, що освітить твоє життя якась яскрава незвичайна людина, збурить твою душу і залишить у ній слід, ніби комета, і помчить собі далі своїм шляхом. А ти насолоджуєшся тим світлом, кожною його найменшою іскринкою, кожним спалахом, і, затамувавши подих, просиш, щоб не розсіювався він якомога довше.

А потім, як залежна людина, яка відчула смак насолоди і задоволення від своїх власних потужних емоцій, відчуттів і переживань, ти не можеш вже, як раніше, спокійно жити. І вдивляєшся все пильніше і пильніше в юрбу оточуючих тебе буденних, запилених життєвими проблемами облич і душ. І чекаєш, чекаєш на нову зустріч, як нетерплячий палкий закоханий на свою незрівняну кохану після довгої розлуки.

На перший погляд – нічого спільного немає в цих людях. Навпаки, повні протилежності. На більш глибокий – є в них те, що робить їх неймовірно схожими, спорідненими, значущими, що, власне, і вирізняє їх від натовпу сірих особистостей. ПРИСТРАСТЬ. Пекуча, як перець, жагуча, як спрага, потужна, як шторм, невмолима, як смерть, відчайдушна, як підліток, гаряча, як вогонь, життєдайна, як вода, емоційна, як танець, невід′ємна, як дитина, віддана, як мати.

… Вона – Ніна - жінка зріла, досвідчена, неодноразово жорстко вчена життям, розкішна тілом, щедра душею, мати, дружина, бізнес-леді. Багато років глибоко і безнадійно закохана … в залізо. Саме в залізо, за загальною думкою, матеріал грубий, бездушний, абсолютно неромантичний, дотичний виключно до таких самих грубих і неодмінно брудних чоловіків.

Але ніжна жіноча душа відчула, пізнала і відкрила для себе приховану суть, силу, міць, прадавню магію, любовне єднання вогню і металу. Настільки потужне, що душа не втримала і змусила виплеснути цю силу назовні, у світ людей.

Повінчавши свою душу із залізом, Ніна не тільки створила бізнес, а й вклала неймовірні зусилля в те, щоб нагадати людям забуту глибинну таємницю зовні грубого заліза. Адже у майстерних руках він дихає, живе, покірно вигинається, перетворюється на витончений шедевр, на красу і мистецтво.



Ця неймовірна жінка сама, звичайно, не стоїть біля горна з ковадлом у руках. Але об`єднала навколо себе майстрів-ковалів з усієї України та навіть закордонних країн, створила фантастичний фестиваль ковальського мистецтва і вдихнула в нього неповторний жіночий дух добра, душевності, людяності, креативності, творення і творчості, на що здатна тільки жінка-мати. Фестиваль подарував нашому місту величезну ковану конструкцію у вигляді великого металевого серця, біля якої тепер зможуть зустрічатись закохані або фотографуватись молодята. Кожен майстер-коваль прикрасив композицію неповторними кованим серцем, виготовленим у своєму оригінальному стилі.

А Ніна, не зупиняючись, далі працює над створенням у місті музею ковальського мистецтва і хоче просто подарувати цей музей людям. І плекає в душі ще не одну чудову мрію. Адже це – пристрасть, і інакше вона просто не може. Вона нікому нічого не доводить. Вона просто так мислить і так живе.

Я чула, як відгукувались деякі люди, що, мовляв, якщо вона це робить, вкладає свої власні величезні кошти, час, здоров`я, нерви - відповідно вона з того щось має, адже не буває в житті просто так.

Шкода, але вони і не підозрюють, що насправді вона з того має. Що одні люди народжуються яскравими кометами, інші мають щасливу можливість насолоджуватись їх світлом і яскравістю, але бувають і такі, яких дратує це світло, і невдоволенно бурмочачи, вони відвертаються і затуляються від нього. Їм незнайомі сильні людські емоції і почуття, творче піднесення, душевні муки небайдужості, вони їх бентежать, дратують і заважають їх простому зрозумілому рослинному існуванню. І, звичайно, вона робить це не просто так, тільки міряють вони не тою мірою.



… Він – Степан – молодий неодружений чоловік 27 років, зовні виглядає студентом старших курсів, простий, усміхнений, доброзичливий, щирий, гостинний. Багато років глибоко і безнадійно закоханий … у троянди. Любов до троянд отримав у спадок від бабусі, зрісся з ними душею і тілом, і вже не уявляє свого життя якось інакше.

Ці чудові квіти не просто дають йому засоби для існування. Це прийшло не одразу, з часом, але як логічний результат. Вони дають йому неймовірні душевні сили щиро любити цей світ, людей, усе живе навколо. Сприймати природу не як бездонне джерело для задоволення своїх забаганок, як це робить більшість людей, а як гармонійну досконалу відновлювальну систему, яка на повагу і турботу до себе відповідає добром, достатком, здоров`ям, забезпеченням усіх життєвих потреб людини.

Кожен кущик, кожна гілочка, кожен череночок отримують від Степана таку увагу і ласку, як малі діти. Він з ними розмовляє, розсаджує їх, поливає, підгодовує, утеплює, обрізає, пересаджує, прививає, і розказує про усе це з таким захватом, ніби займається екстремальним спортом і отримує постійні вибухи адреналіну.

Але що вразило мене найбільше, так це те, як він спілкується з водою, яка насправді є найціннішим джерелом життя на нашій планеті. Завдяки воді усе живе, цвіте, буяє, плодоносить, а вона так мало цінується і на кожному кроці жорстоко псується і плюндрується людьми. Багато людей бачили фільм «Вода», але мало хто впустив ці знання у свою свідомість і своє щоденне життя.

І в домі, і в саду у Степана висять у гарних рамочках зображення ідеальної кристалічної структури молекули живої води. Ніби налаштовує собою усе навкруги на здоров′я, гармонію, зростання і процвітання. А на старенькому садовому крані, з якого тече вода для поливу трояндового саду, написані слова, які якнайчастіше потрібно вимовляти кожному з нас, і тоді негативу і проблем в житті стане набагато менше. На трубі написано російською: «Люблю и благодарю» та «Спасибо».

Можна сприймати або не сприймати це серйозно, можна сміятись, можна навіть покрутити пальцем у чола, але милий усміхнений хлопець Степан так живе, так мислить, і, власне, також нікому нічого не намагається довести. Він просто щиро дякує землі, воді, своїм годувальницям красуням-трояндам. А вони, в свою чергу, за його любов і турботу щедро дякують йому своїм пишним цвітом, своєю красою, ароматом, різноманітністю, ніжністю, неймовірними кольорами і відтінками. А ще він щиро і безкорисливо ділиться своїми знаннями, досвідом і уміннями з усіма, хто потрапляє на його гостинне подвір`я. І від чистого серця частує своїх гостей чаєм з трояндових пелюсток і дарує їм розкішні букети.



І у цьому написі на старенькому садовому крані закладена усім добре відома, але так само добре забута людьми, мудрість.

Допоки ти будеш відчувати в своєму серці любов і вдячність, у тебе завжди будуть приводи дякувати за те добре, що є в твоєму житті.