Вірші про воїнів, що поклали життя за Україну

Янгольська дорога

Я перед вами стану на коліна
З одвічним болем і у каятті.
Кровить, як свіжа рана, та провина,
Що я чогось не встигла у житті.
На мене, як на слабкодуху жінку
З небес з докором поглядає рать.
Я стверджую, що жодна українка
Синів на смерть не згідна відправлять.
Не думайте, що ми не патріоти, –
Ми з вами помираємо щораз.
Там, де на злочин не існує квоти,
Жорстокість – лиш один дороговказ.
Тож де любов і де правдива сила?
Чом ненависть панує між людьми?
Як свідки зла, ростуть, ростуть, могили,
Орошені жіночими слізьми.
Кричить душа, від болю пада в ноги.
Зриває серце клекіт журавлів.
На небі – біла янгольська дорога
Синів, що відірвались від землі.

Нові вірші про Небесну сотню


Матері

Ваші сльози, матусю, зітру свіжим подихом вітру.
Ваше серце зігрію цілунком промінчика з неба.
Співом птаха звершу на світанку благальну молитву,
Аби ви не ридали, рідненька. Не треба. Не треба.
Хоч ніколи до Вас не вернуся з важкої дороги,
Не торкнуся вустами чола у віночку волосся.
Не гукну, як завжди: « Я втомився, матусю!» – з порога
Не подам, як любили, букет із волошок з колоссям.
Зачерпніть на зорі із джерельця святої водиці
І підлийте калину: оту що ми з Вами садили.
Хай червоним вогнем пломеніє вона та іскриться,
Хай здіймається вгору земної напоєна сили.
Ваші сльози, матусю, зітру поцілунком із неба,
Залюбуюсь весною, як знову цвістиме калина.
Ви не плачте, рідненька, не плачте.
Не треба. Не треба.
Я життям заплатив, щоб розквітла моя Україна.

Надсилайте свої вірші про Героїв України на OGO.ua
* * *

"Пили ми росу із пелюстя…" - зі слів вояка

Голівки соняхи схилили,
Та квіт гарячий той пече.
Пелюстя падає в могили
І «Град» січе, січе, січе…
Гвардійці в землю повкипали,
А спрага спалює вуста.
Кого вже янголи забрали,
Кому ж – відстрочили літа.
Та що тих літ? Всього за двадцять –
І ті поранила війна.
За ким росою квіти плачуть,
Для кого ж – сила рятівна.

Автор: Євгенія Комісарук (Дубно)