19.02.2015, 09:17

Спогади друзів про загиблого мінометника з Рівненщини Олександра Бойка

Пам'ять про героїв залишається в наших спогадах назавжди. Вони вічно живуть у наших думках, спогадах та навіть діях...
Загиблого Олександра Бойка волонтер Юрій Дюг знав досить добре, адже контактував з ним щодо допомоги військовим у зоні АТО.

Ось що розповів на своїй сторінці у фейсбук Юрій Дюг про загиблого Олександра Бойка:

Він жив без пафосу і гучних слів. Прийшов час і пішов захищати свою Батьківщину, свою родину і всіх нас. Пішов, щоб повернутися… але не судилось. Хочеться на питись і впасти в депресію, але не буду. Буду боротися далі, бо за це він боровся.
- Може допомогти чим?
- Та в мене все є…
- А все ж таки, давай тобі передамо те то те то.
- Ну добре…
- А оце є?
- Та як… нема.
- Ну передамо, що є ще.
… Саша ніколи не просив зайвого. Можливого його за часу трішки обділяв увагою. Здавалось робив все що міг, але не все. Шкода, але вже не виправиш.
- Ми заїдемо до вас, хочемо подякувати за підтримку.
- Та що ви хлопці, які подяки, ми ж це для захисту всіх нас робимо. Допомагати військовим, ваш обов'язок.
- Ну я земляками з інших підрозділі заїду до вас на склад. Хочу бачити всіх тих, хто підтримує нас в спину, допомагає тримати оборону.
… Сиділи, спілкувалось курили. Три хлопці, три різних долі, три різних підрозділи, але одна спільна мета – перемога…
- Привіт, бачу медичні заняття проводиш?
- Та да. А ти що? Тим мав вже повернутись в АТО.
- Та, ще дали декілька днів відпустки. Гуляю з родиною от і на ваш волонтерський флешмоб зайшов.
- І як тобі?
- Круто, ви молодці. Ах да, я там тобі через Льошу передам трохи експонатів до музею з Песок.
- Дякую. Хай буде пам'ять для нащадків про ваші подвиги.
… Дідько! Хто ж тоді знав! Щоб що експонати у обласному краєзнавчому музеї , осколки мін розповідатимуть про подвиги "кіборга" Сашка в минулому часі…
Саша не був громадським діячем чи політиком, не рвався влаштовувати акції протесту, виголошувати епічно патріотичні промови чи писати обурливі "всепропало" пости в соцмережах, він був звичайним мешканцем Клаваня, люблячим чоловіком і турботливим батьком. Коли Батьківщина покликала його стати до зброї – він не роздумуючи взяв повістку і пішов у військкомат. Бо знав, що ніхто крім нього не захистить родину, місто, край та його країну. Навіть у найважчі обстріли не жалівся, а завжди звідти з передової підбадьорював нас… Але міна не обирає… вона як і куля сліпа…
Саша загинув не тільки через путінську агресію. У цьому є і наша вина. Поки він з побратимами тижнями відбивав атаки ворога. Ми в тилу думали лише про погоду, свята, кар’єру, депутатські крісла, курс долара, зарплату… Критикували владу, з дивана вимагали зачистити всіх і взяти москву, будували свої стратегії. А найголовніше жили з думкою: "Ой, що робиться, що робиться… А що якщо завтра почнеться війна. Або військовий стан… як страшно жити". Він вже рік іде і йтиме ще. Хоча для декого вона вже закінчилась…
"Хлопці, будемо жити!" – говорив "Маестро" Леонід Биков. Будемо! Нам ще в Москві пиво по 6 гривень та співати наших, тужливих повстанських пісень. Але це вже після війни.


Спогадами про свого друга Олександра поділився і журналіст Олексій Кривошеєв:

Скажу тільки те, що Сашка був кльовий. Простий, без понтів, спокійний, веселий, інколи доставучий, роботящий. Коли був живий, зустрічались не часто. Востаннє, коли був у відпустці: випили по 100 грамів у мене вдома. Коли був ТАМ - зідзвонювались. Так само не часто: раз на тиждень. Коли він був живий, ніколи б не подумав, що його не вистачатиме коли він загинув.

Вчора разом з Oleg Adamchuk, Інна Білецька, Наталія Лозовська привезли Сашку додому. Шкода, що не так як вын хотів. За винятком хіба красівої форми, яку Юрій Дюг дав. От тільки шеврони забули(((
Сашина дочка разом з моєю в садочок ходили. Треба буде допомогти
його дітям стати на ноги.
Щасливе Рівне