Рівнянка - про пригоди з ароматом кави

ДІЛІТЬСЯ СВОЇМИ РОЗДУМАМИ І ВИ

Уявляєте, подруга моя стверджує, що кава – звичайний напій, до якого всі звикли. Не можу із цим погодитися, от не можу! А знаєте чому? Бо ще з дитинства засвоїла: кава – напій непростий.

Моя тьотя пила його зранку і ввечері, казала, що зранку кава – бадьорить, а на ніч – заспокоює. Заспокоївшись, вона спала міцно і хропла так, що ніякий Бабайка до її маленької племінниці, цебто мене, ніколи не наважувався прийти полякати. Певно, те хропіння видавалося йому гарчанням дикого звіра.

Потім я подорослішала і теж призвичаїлася до кави. Сподобався аромат і незвичний після дитячих компотиків гіркий смак. У студентські роки кава дуже допомагала, особливо під час іспитів. Бо хіба ж можливо без неї ніч за підручником провести і за ту одну ніч усі білети вивчити? Погодьтеся, що ні.

Тепер я вже зовсім доросла і працюю. Питаєте де? В одній дуже гарній і солідній установі. Кожного дня біжу-лечу туди на 800 ранку. Прибігаю захекана, невиспана і що перше роблю? Правильно, пʼю каву. Цей ритуал, якого дотримуються усі мої колеги, остаточно пробуджує, налаштовує на плідну працю.

Ввечері теж полюбляю каву. Або в кавʼярні ласую нею із друзями, або вдома… з котом Бегемотом. Він, мій чорний красень і улюбленець, вміє лакати каву з молоком із блюдечка, але небагато, так би мовити, задля компанії.

Знаєте, про що мрію? А як ви здогадалися? Так, мрію зустріти справжнє кохання. І щоб він, мій обранець, кожного ранку пригощав мене власноруч звареною кавою. Та ні, не з бутербродами. Навіщо фігуру псувати? Краще із солодкими поцілунками…

ЗАРЕЄСТРУВАТИ БЛОГ НА OGO.ua

А це влітку трапилася зі мною цікава пригода. Відпочивала я на морі. Не у Криму, на жаль, бо ж самі знаєте, яка там зараз ситуація, а в Залізному Порті. Як на сьогоднішній час то й непогано. Не сама відпочивала, а з подругою.

Сиділи ми одного сонячного ранку у маленькій затишній кавʼярні, ласували улюбленою арабікою. Настрою у мене не було. Відповідно й думки були такими ж. Коли робила останній ковток, то побачила, що з пінки еспрессо, розмазаної по внутрішній стороні чашки, утворились якісь літери. Такого не буває, одразу ж подумала я. Та все ж зазирнула і прочитала коротке імʼя Вова. Здивувалась, адже ніяких Вов я не знала. Дурниці якісь, подумала я. Та й пішла купатися в море.

Згодом постелила на пісок ковдру, щоб позасмагати. Лежала, насолоджувалась теплим сонечком. Розмовляла з подругою не згадаю вже навіть про що. Аж тут дивлюсь до мене не йде, а просто біжить якийсь хлопець. На вроду ніби нічого…, трохи кращий від коня, як то кажуть. І тут на мене посипався цілий дощ компліментів, яка я гарна, і як йому сподобалась. Завершився весь цей текст словами: «А давай з тобою познайомимось. Мене звати Володимир. А тебе?». Секунд пʼять, мабуть, я намагалась зібрати до купи себе і свої думки. Потім вирішила, що таки доведеться знайомитись і назвала своє імʼя. Хлопчина випросив у мене номер мобільного з тим, щоб зустрітись ввечері. Але ми так і не зустрілися. Гриміла гроза і лив проливний дощ. А наступного дня ми вже відʼїжджали до Рівного.
А в Рівному на мене чекав інший, а може й не чекав... Так само, як і я на нього…. Бо те, що було між нами, коханням не назвеш.

Короткочасні зустрічі нічого не залишали у серці, окрім бажання розлучитися. І хтось з нас двох мав би прийняти таке рішення. Але що ж я мала йому сказати? Навіть і не уявляла…

Ранкова кава на OGO

Телефонний дзвінок пролунав зненацька. Розмова чомусь була аж надто офіційною, і непотрібною. Бажання зустрічі не виникло.
На другий день я пішла в улюблену кавʼярню. Відчинила двері і побачила його, сумного, зажуреного. Через кілька хвилин ми вже разом пили каву, сміялись і розмовляли. А коли виходили на вулицю, то разом подумали, що якби не любов до кави, то, може, ми більше б і не зустрілися. Отака вона, кава! Не лише настрій покращує…