Віра Карпук - Учитель від Бога

Життя людське подібне до зір. Одні сяють холодним і далеким вогнем, інші — яскраві, теплі, випромінюють сяйво, чаруючи світ. До таких особистостей - немаргінальних, харизматичних, непересічних - належить Віра Мойсеївна Карпук. Учитель від Бога, як її називають колишні учні, і просто добра, світла, інтелігентна жінка. Вона знайшла свою "сродну працю", своє покликання, сенс життя в благородному, важкому й почесному труді педагога.

Віра Мойсеївна починала свою педагогічну діяльність у дитсадку, але постійно вабила її до себе школа. Згодом пішла працювати в Черельську восьмирічну школу. Саме тут вона зрозуміла, що означає бути вчителем:"Усе починається в житті з малого...". І дійсно. Віра Мойсеївна вкладала всю душу у свою роботу якраз для того, щоб із "малого" починалося велике, сповнене труднощів самостійне життя. Ця любов до професії і працелюбність передалися дочці Ользі, яка на освітянській ниві відзначає вже свої ювілеї; син пані Карпук Володимир не лише видатний лікар-кардіолог, а й народний депутат України, який представляв інтереси народу у Верховній Раді України. Онучка Тетяна засіває педагогічну ниву зернами творчості, радості, знань. А правнучка Ольга - нині студентка, у майбутньому-викладач англійської мови.

Народилась наша шановна землячка в 1930 році, 19 липня, напевно, тому лагідний у неї характер, стільки тепла в її очах і світла, по-літньому ясного. Батьки були звичайними хліборобами, у сім'ї підростало п'ятірко дітей. Після закінчення семирічної школи, навчання в якій припало на важкі часи Другої світової війни, працювала бібліотекарем і діловодом Старовижівської середньої школи. У 1949 році Віра Мойсеївна вступила до Камінь-Каширського педучилища, згодом, у тому ж 1949, призначена вихователем дитсадка. А через два роки стає вчителем початкової школи Чевельської семирічки. Була інспектором шкільної освіти, а потім - знову класоводом.

З яким захопленням юна вчителька малювала з дітьми ілюстрації до казок, співала пісні, а твори писала в шкільному саду, учила розмовляти з деревом, квіткою, фантазувати і мріяти, мріяти... І сьогодні біля школи шумлять кремезні дерева, які посадила молода пані Віра з вихованцями. Хай ростуть на радість, на спомин про золоте дитинство. Чи приходять до них випускники? Звісно, кожен до свого, рідного. Так і живуть, тримаючись міцно за землю, а думками сягаючи в небеса...

Не мала пані Віра вищої освіти, тому удостоїли звання старшого вчителя, а не методиста. Але справа не в знаннях, а в істинній цінності її праці - скільки публікацій, віршів зі словами щиро подяки й захоплення від її підопічних рясніють на сторінках періодичних видань!Нагороджена численними грамотами і подяками райвно, облуо; медаллю "За трудову доблесть", ювілейною медаллю "За доблесний труд", Почесною грамотою МОН України та СРСР, їй присвоєно звання відмінника народної освіти України та заслуженого вчителя України. Пані Карпук - ветеран праці.



Крізь усе життя ця мудра й сильна жінка пронесла добро й любов у серці, обдарувала ним щедро увесь навколишній світ. Виростила трьох чудових дітей, які отримали такий заряд життєвої сили, що вистачило їм побудувати власний чесний і праведний шлях і, в свою чергу, віддавати людям все найкраще. Тільки так зберегти ми можемо нашу державу, завдяки таким світлим і могутнім духом людям, які є взірцем у духовному становленні, провідною зіркою на життєвому шляху, подвижниками величних діянь.

Одного разу я поцікавилась у Віри Мойсеївни її думкою щодо проблем нинішнього суспільства, і от що вона сказала:

- Особисто мене хвилює те, що забувається рідна мова, мамині колискові пісні, не читаються книги (особливо серед молоді), а вони ж - вершина людської мудрості. Все життя для нашої родини книга - на першому місці. Хворіє духом частина українського народу, плутається між істиною й облудними міражами чужинськими, втрачає подекуди ціну патріотизм. Мене змалку батьки, хоч і не були грамотними, але мудрими й добрими, навчали любові - до праці, до природи, рідного краю, до квітів, до найменшої істоти. Я так потім навчала і своїх дітей та учнів: щоб вони шанували людей праці, чиї руки пахнуть хлібом і свіжим молоком; щоб берегли довкілля, щоб спостерігали за сходом сонця, щоб жили зі своїм народом; і не просто говорили про свій патріотизм, а намагались добрими ділами примножити багатство Вітчизни.

- Що ж для людини найвище щастя?
- От нас в одній квартирі проживає восьмеро. А діти з онуками, правнуками відвідують нас на свята, і ніколи немає сварки, усі непорозуміння вирішуємо спокійно, терпляче. Не чутно в нас високого тону ніколи. Маленькі правнучки весело щебечуть, внук наспівує "Я краплинка великого Дніпра", а там, дивись, і сідає дідусеві на коліна, охоче слухає про минуле, про Польщу, Волинь, боротьбу і мир... Ото і є найвище щастя - мати таку сім'ю, де тебе люблять, поважають, у якій бачиш власне продовження. Не було б такої доброти і злагоди, то ніколи й нікому з нас не вдалося б досягти чогось великого. Крізь усе життя лейтмотивом проходить праця, добро, любов до ближнього, до книги, до рідного краю.

Здивована безмежно, я задумалась про наші сім'ї, сім'ї моїх знайомих...

- А що б ви побажали, Віро Мойсеївно, моєму поколінню, проводжаючи його в самостійне життя?
- Що ж хочеться побажати? Найперше - здоров'я від усіх волинських синьооких озер, дзвінких струмочків; довголіття хай дарує літечко й весна; витримки й сміливості, щоб осягати нове, незвідане. Якщо можеш, роби добро, роби, не чекаючи подяки, а прагнеш зла - то добре подумай і не роби. І будьте щасливими. І особисто, і між людьми, удома, на роботі... Умійте бути щасливими...

У цьому році Вірі Мойсеївні Карпук виповниться 84 роки. З роси й води Вам, шановна вчителько, поважна пані, добра жінко, українко дорога, Людино сонячної долі! А ще, особисто від себе, до сказаного хочу додати слова щирої подяки Вірі Мойсеївні за натхнення для своєї роботи.