22.07.2015, 14:15

Як рівнянки відпочивали в Одесі «по-дикому»

Літо-літечко прийшло, до відпочинку покликало. Ми, тобто сестра і я, почали над цим замислюватись наприкінці травня. Спочатку, правда, уважно оглянувши гаманці, подумали, що за рік майже не стомилися…
Але оте слово "майже" дозволило повернутися до мрій про літню мандрівку до моря. Вона тепер здалася цілком реальною. Якщо, наприклад, поїхати до Одеси.

А баба взагалі дівчат не любить…

Отже, у цьому році ми відпочивали в Одесі «по-дикому». Як відомо, з Рівного їздить потяг у потрібному напрямку. Ми взяли квитки й вирушили до ще невідомого нам міста. Проживання забронювали за адресою, взятою з інтернету.

Нас зустріла посередниця, хоча її довелося досить довго чекати. Вже хотілося шукати інше житло, але, хоч були стомлені, не забували про звичайну порядність. Нарешті потрапили у двір до бабці, де мали проживати. Зустрів нас дзвінким гавкотом песик. Господарка запропонувала кімнату на другому поверсі будиночка, де замість двох ліжок стояв один розкладений диван, та бабця пообіцяла переселити нас пізніше у кращий номер. Розповіла, що в цій кімнаті перед нами жили теж двоє дівчат, але вони були «крутими», з наколками, додому приходили під ранок. А через п'ять днів з'їхали.

БІЛЬШЕ ФОТО



І тут жінка, яка нас зустрічала, каже: «А баба взагалі дівчат не любить, тому вони у неї більше п'яти днів не живуть. А ви на скільки сюди приїхали?» Ми подумали, що це жарт, посміялись, і заплатили бабці за всі одинадцять днів проживання 1760 гривень (80 грн доба/люд.). Сума, як бачите, трішки завелика, як для малесенької кімнатки, в якій нас поселили. Радувало те, що був гарячий душ (бойлер) та туалет окремо на чотири кімнати. Якось помиємося… Кухня на першому поверсі, у ній газова плита з поламаною духовкою, холодильник та умивальник для миття посуду. Але дещо ми мали з собою, бо ж посуд загального користування не завжди є чистим. Сковорідок у бабці було дві, але такі, що вже можна було б викидати на смітник, з каструлями – не краща ситуація, тому коли приходили на кухню, згадували приказку, що «жінка не готує, а чаклує».

Супермаркетів в Одесі багато, ціни такі, як і в нас. У «Честорі» (на Лузанівці) готують кожного дня смачні салати (олівʼє – 4-5 грн/100 г, інші – м'ясні або з крабовими паличками чи грибочками близько 7 грн/100 г), смачні пиріжки (з м'ясом, картоплею та грибами, мисливськими ковбасками) взагалі не встигали схолонути, їхня вартість залежно від величини – 4-10 грн. Тому ми частенько купували собі готовий обід і йшли його їсти в невеличке пляжне кафе, де можна було приносити їжу з собою, лише замовляли щось попити. Фрукти й овочі купували біля супермаркету на невеличкому базарчику (і на Лузанівці, і на Крижанівці вони є). Персики медові – від 25 грн/кг, вишня – 20 грн/кг, чорниця – 60 грн/кг., слива – 20 грн/кг), помідори у ту саму ціну, що й у Рівному. Ціна на овочі теж та сама. Смачне одеське шампанське Bolgrad – 59 грн. На пляжі їжу не купували. Та й для чого? До моря ми доїжджали трамвайчиком за 2 грн. Проїзд у маршрутці – 5 грн.




І ось воно, омріяне море! Чисте, лагідне, з білопінними хвилями. Від спілкування з сонечком та водою ми відчули справжню насолоду. Наплавалися та назасмагалися досхочу. Крижанівський пляж, поблизу готелю «Морская жемчужина», викликав почуття захоплення, море – чисте, вода прозора, видно, як виблискує на дні пісочок. Справжня окраса берега – величезні камені та місточок, з якого сміливі хлопці стрибали у воду.



Який вигляд мають пляжі в Одесі - можна побачити в медіагалереї порталу OGO.ua

І все було безхмарно. Аж поки наша бабця не почала нас просити переселитись у кімнату в її хаті. Адже їй потрібно було нашу кімнату здати іншим людям. Приміщення, запропоноване нам, виявилося прохідним, з двома дверима, одні – в кімнату, де жила мама бабці, а другі вели в кімнату господарки. Звичайно, ми подумали і відмовились. Тоді, одного вечора, коли ми повертались з прогулянки, вона ніби «забула» зачинити собаку й залишити ключі від хвіртки, як обіцяла. Тому мусили дзвонити їй на мобільний, адже собака гавкав, шкірив свої зубки і не пускав нас у номер.

Вирішили від хитрої бабці з'їхати, нехай далі здає свою нещасну кімнатку, адже жити там було дуже незатишно. А ми все-таки приїхали відпочивати.

Зібрали свої речі та вранці пішли шукати інше житло. Гроші за непрожиті дні нам повернули без відсотків, виявилося, що ми в неї жили 5 днів. Як і попереджала нас жінка-посередниця. Тому якщо вже ви поселилися у злої і хитрої бабці, то краще терпіти або «тріпати» по можливості нерви їй, але не з'їжджати, якщо проплатили наперед за весь час перебування. Найкраще платити за кожні 5 днів.


«Спартанське» проживання

Приїхали ми на вокзал, там є багато жінок з табличками «Здам житло». З однією із них ми і домовилися, вона наобіцяла нам все окреме (тільки для нас) гарячу воду, кухню. Коли ми прийшли в той дім, на вигляд все було ніби пристойно: туалет і душ окремі у прибудові на вулиці, обшиті пластиком, а на підлозі – плитка. Тому ми не дуже придивлялися до сантехніки. На питання: «Чи вода гаряча?» нам відповідали, що «дуже, аж кипʼяток». Холодильник був, телевізор теж, але газ у плиті запалювався з балончика. Ми подумали, що якщо є гаряча вода, то вже таку прикрість потерпимо. Проплатили за 5 днів 1000 грн (по 100 грн день/люд.) і пішли на море.



Одеса – це справжнє місто пригод. Тут вони на кожному кроці. Головне – не бути надто довірливими. Коли поверталися з моря (шлях до нього, як і в попередньої бабці, займав 15 хвилин), забули, де поселилися, бо на адресу увагу не звернули. Запамʼятали лише, що обійстя було огороджене зеленим парканом, та подібних виявилося багато. Почали придивлятися до того, за яким був малесенький собачка, схожий на цуцика, де ми зупинилися. Нарешті, знайшли. Почали намагатися відчинити хвіртку, дзвонили у дзвінок, стукали-грюкали, двері були добре замкнені. До нас підійшов якийсь чоловік і каже: «Дівчата, чого ви забор ламаєте? А ми йому: «Ми тут поселились, проплатили й будемо жити 5 днів. Нам тут здали кімнату». Чоловік якось розгубився і каже:
– А чого я про це нічого не знаю? Кому ви платили?
– Та якісь там Аня і Лєна
– Ну Аню я знаю, а ось Лєни не знаю ніякої. Добре, заходьте.
– А ключі від хвіртки віддайте нам. Чого це у вас є ключі, а в нас немає?
– Ви мені покажіть, де ви поселились, проходьте.

І тут ми побачили, що хата зовсім не та! На подвір'ї висіли якісь ковдри. А схожому на «нашого» цуцику взагалі відняло мову, бо він дивився на нас круглими очима і навіть не намагався гавкати. Ми зрозуміли, хата – не наша. Вибачились, і пішли на іншу вулицю шукати свою хатину. І ми її знайшли)

БІЛЬШЕ ФОТО

Але ввечері нам, як кажуть, очі відкрилися. Проживання в нових умовах було взагалі «спартанське». Воду в умивальник для миття посуду потрібно було носити відрами, у туалеті не було бачка, душ виявився літнім. Газ протікав. Жити там було просто неможливо. Ми якось перебули ніч і зранку вирішили терміново втікати. Господиня нас дуже не хотіла відпускати, адже їй потрібно було «заробити на зуби». Ми вирішили їй дорожче заплатити, аби тільки зʼїхати. Так перебування в «халупі» обійшлося нам у 340 грн за ніч…


Життя почало налагоджуватись

…Бігли ми дуже швидко в невеличкий готель, близько моря, в якому домовились телефонічно про номер. «Пока еще есть», – сказала адміністратор. Але коли ми прийшли, номери виявилися зайнятими чи заброньованими. Ми між собою «потявкалися». Сестра лишилась біля готелю, а я побігла шукати житло з гарячою водою і нормальним туалетом. Але жити в приватних будинках більше не хотілося. А йти далеко з тяжким багажем ми не могли. Коли я повернулась, сестра розмовляла з якимось чоловіком. Він запитав:
– Чого сидимо, чого не заселяємося?
– Так місць немає, всі номери зайняті.
– Зараз будуть, все організуємо.

Цей чоловік виявився директором готелю, він і допоміг нам винайняти двомісний номер. Життя почало налагоджуватись. До моря було півтори-дві хвилини, на самому березі – кафе, де смачно готує кухар. Оскільки варити борщі у нас просто не було часу, ми їх замовляли (25 грн/порція), картопля фрі з соусом і відбивною (чи сосисками) була дуже смачною, і однієї порції вистачало на двох (35-55 грн).

На пляжі в будиночках продавали морозиво, молочні коктейлі та інше. Варену кукурудзу по 16 грн з рук ми не брали, адже краще і дешевше було «заморити червʼячка» смаженими зернятами.

Ввечері ми їхали в місто (на Дерибасівську) або йшли на дискотеку. На Лузанівці є безкоштовні дискотеки, відвідувачам пропонують безкоштовні коктейлі або приносять в подарунок пляшку шампанського, ще й гарно припрошують, щоб зайшли, навіть проводять і саджають за окремий столик.

Один раз їздили гуляти на пляж «Аркадія», там справжня краса, це варто просто побачити на власні очі.



Взагалі місто дуже гарне, люди – в більшості, привітні, підказують, допомагають нести важкі сумки. За 10 днів всю Одесу, звісно ж, ми не побачили. Але насправді, по дитячому раділи і вуличним музикантам, і скульптурам-прототипам відомих літературних персонажів, і львівським кафешкам з шоколадками, і майстерні карамельок, і прогулянці легендарними потьомкінськими сходами, і Морському вокзалу.


А ще терли долонями різні зображення на пам'ятнику Рішельє та загадували бажання.



Невідомі нам люди фотографували і водили нас невеличкою нічною прогулянкою, все показували-розказували. Тому поверталися ми пізно, добиралися на таксі. Відстані великі, таксі коштувало дорого. Ближче живеш – менше платиш.

Перевірили на собі ми цілющість курорту «Куяльник», після першого намазування лікувальними грязями і купання в солоній морській воді, покращується самопочуття. Добиратися туди потрібно маршруткою, яка зупиняється на «Зерновій», тоді ще трошки пройти і далі – побачите таксі, яке відвозить бажаючих до лиману (вартість до 18.00 год. – 5 грн/люд., після 18.00 год. – 10 грн/люд.).

В Одесі нам дуже сподобалося, незважаючи на незручності з житлом. Просто для себе зробили висновок: краще селитися в готелі і номер бронювати завчасно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Що рівнянам варто подивитися під час відпочинку в Одесі

У поїзді Одеса-Ковель пасажира залишили без штанів

Подорожуймо Україною: ботанічні сади

Туризм Рівненщини (Рівненщина від А до Я)
Щасливе Рівне