Про ставлення до проституції у Луцьку у 19 столітті

У ХІХ столітті Волинь перебувала у складі Російської імперії. Спочатку проституція тут була заборонена, але згодом імператор вирішив скористатися правилом: «Якщо не можеш перемогти ворога, очоль його». Всередині століття проституцію в Російській імперії було легалізовано.

Держава стала сама контролювати проституцію. Повіям надали спеціальні квитки, розподілили їх на категорії, ввели вікові обмеження. Але на кінець століття ситуація почала виходити з-під контролю. Видавали нові укази. У 1903 році Міністр внутрішніх справ Зінов’єв видав циркуляр про нагляд за міською проституцією. Пропонувалося два види контролю: санітарний та поліцейський.

Як правильно реагувати на грубість

У 1904 році віце-губернатор Волинської губернії писав лист до Луцької міської управи. Пропонував, аби в Луцьку визначилися, який спосіб контролю найкраще підійде для міста. Крім того, висловлював думки посадовець, нагляд можна покласти на так званий «Приказъ Общественнаго Призрѣнія».

У міській управі відбулося засідання з доповідями на тему міської проституції. Ішлося про те, що головна проблема – розповсюдження сифілісу в місті. Передбачався жорсткіший контроль за реєстрацією повій, їхніми періодичними медоглядами та лікуванням. Передбачали створити так звану «Врачебно-Полицейскую» комісію. Роль поліції – суто у нагляді за дотриманням обов’язку періодичного огляду. Вирішили, що повії мусять його проходити.



Цікаво те, що луцькі посадовці під час ухвалення рішень намагалися забезпечити честь і гідність представниць професії. Більше того, забороняли дії, які можуть їх дискредитувати.

У супермаркетах Рівного торгують простроченими продуктами

«Полицейские же меры необходимы в видах обеспечения успешности санитарного надзора. Излишние строгие полицейские меры приводят лиш к усложнению тайной проституции и при недостаточной осторожности могут незаслужено оскорбить честь женщины и причинить ей непоправимый вред, в виду этого отнюдь не должны быть допускаемы уличные облавы на проституток и для всех чинов врачебно Полицейского надзора гуманное отношение к проституткам обязательно, так как среди них много несчастных случайно попавших», – ішлося у звіті комісії міської управи щодо міської проституції.

У 1918 році Луцька земська повітова управа підтвердила, що всі зареєстровані й доправлені на лікування повії вважаються жительками Луцька.

Собівартість лікування повії становила 5 рублів та 25 копійок. Середня тривалість лікування – 20 днів. У 1919 році в Луцьку було зареєстровано 30 повій.

Лікування проводив так званий Городовой Врач і його асистент. Залежно від фінансового стану, йому допомагав інший лікар або сестра милосердя. Загалом фінансуванням опікувалася міська управа Луцька.

Коли в місто прийшли поляки, лікування жінок у лікарнях припинилося. Проте вони не були залишені напризволяще. Їх відправили лікуватися у Варшаву. А в 1936 році для повій ухвалили нові правила. Правда, вони мало відрізнялися від тих, які прийняли ще за царя.

За матеріалами "Хронік Любарта"