"Там мої брати, які захищають мій дім", - волонтерка з Хмельниччини

«А на сході небо пахне…» - писав Павло Тичина. Хто ж знав, що через роки ці слова набудуть зовсім іншого підтексту?!.. Як не маскували б це слово наші політики, але в нашій країні йде страшна, кривава війна. Тисячі бійців мусять залишати теплі домівки та захищати своїх дітей та матерів від агресора. Вони змушені жити у важких умовах, часом харчуватись невідомо чим і одягатись у невідомо що. Всі ми про це знаємо, але лише одиниці роблять щось для того, щоб хоч якось допомогти нашим мужнім воїнам. Та, завдяки праці наших волонтерів, вояки регулярно отримують допомогу. Це можуть бути різноманітні речі - від маскувальних сіток до теплих шкарпеток. Більше про волонтерську діяльність пропоную дізнатися із перших уст. Волонтерка Юлія, жителька міста Старокостянтинів Хмельницької області, є активним діячем місцевої волонтерської спільноти. Я мала прекрасну нагоду поспілкуватись із нею, і охоче поділюсь із вами цією розмовою.

- Юліє, розкажи про те, як ти стала волонтером.
- Якщо чесно, я себе волонтером не вважаю. Занадто мало роблю. Хотілося б більше.

А якщо говорити про те, як я приєдналась до волонтерської спільноти, то я просто прийшла. Маю багато знайомих волонтерів з інших міст. Мої добрі друзі є волонтерами в Києві. Багато чула, чим могла допомагала, кілька разів брала участь в акціях. Але не знала, що в нашому місті також є такий рух, поки випадково на Фейсбуці у Старокостянтинівській спільноті не побачила запрошення на плетіння сіток. І пішла.

- Є щось, що спонукає тебе до цієї діяльності? Можливо сталось щось, що перемінило твоє серце і підштовхнуло до того, щоб допомагати бійцям АТО?
- Дивне запитання. Якщо не ми, то хто? Війна не десь там далеко, вона в нашому домі. Я не можу стати у нагоді там, на Сході. Але кожен з нас може служити хлопцям тут, на своїх місцях і своїми силами, здібностями, талантами та ресурсами. Для мене наші хлопці, що воюють, не діляться на своїх чи чужих, старокостянтинівців чи іногородніх. Для мене особисто там всі свої, там мої брати, які захищають мій дім.

А не так давно на війну поїхав дуже близький мені чоловік. І якщо в якийсь момент мені здавалось, що я вигоріла і, мабуть, відійду трохи від всіх цих волонтерських справ, зменшу обороти своєї активності, то зараз навпаки, в мені щось перемкнулось. Я вже в голові прокручую нові можливі напрямки діяльності для допомоги воякам.

Це важко пояснити, але я вже не можу без цього. Ти настільки глибоко входиш в це все, твій ритм і стиль життя міняється, так, що бути «як колись» вже не виходить. Просто в якийсь момент усвідомлюєш, що проблем і потреб повно, а людей і рук катастрофічно не вистачає.

- Нещодавно ти надіслала посилку в зону АТО. Як же відбувається збір допомоги та її доставка? Ймовірно тобі допомагають й інші люди. Як працює цей механізм?
- У нашому місті волонтерство – це рух, це об’єднання однодумців. Мені не відома людина в нашому місті, яка б сама-одна займалась збором та доставкою допомоги. Думаю, таких немає і в інших містах. Принаймні, мої друзі чи просто знайомі волонтери з інших міст України не є «одинаками». Під кожним більш-менш активним чи офіційно десь зареєстрованим волонтером є певна група людей зі своїми «обов’язками».

Якщо брати на прикладі наших місцевих волонтерів, то є ті, хто відповідає за збір продуктів у селах, та доставку в підвал замку. Є такі, що в основному знають кількість і стан військових у шпиталі, а також потреби кожного. Є такі, що шиють, вишивають і продають вироби на аукціонах, а кошти, отримані з продажів, віддають на закупівлю необхідного для військових в шпиталі, на основи для маскувальних сіток чи оплату передачі цих сіток в зону АТО. Хтось регулярно приходить на в’язання сіток, ліплення вареників, збирає продукти, теплі речі по знайомих, чи просто вив’язує шкарпетки вдома і передає з волонтерами на передову. Але всі зайняті одним – допомогою нашій армії та інформуванням людей, що війна є, і вона триває, і наші захисники потребують допомоги.
Особисто зібрати допомогу і відправити можуть хіба жінки, чиї чоловіки чи кохані зараз на війні. Тоді вже збирають і готують не лише для свого, а й для хлопців, які поруч.

- А якщо говорити конкретно про тебе, то ти займаєшся збором допомоги?
- Я намагаюсь працювати в трохи інших напрямках. Мені легше прийти до сіток, написати звіт, організувати чи зібрати людей, або просто прийти і тихенько поквасити огірки по відерцях. Я є дуже чутлива до настрою інших людей, тому просити і збирати допомогу мені психологічно важко. Люди різні трапляються, і реагують не завжди спокійно.

- З того, що ти сказала, я можу зробити висновок, що багато людей не є відкритими до допомоги. Це дійсно так?
- На жаль, так і є. Не скажу в процентному співвідношенні, але зустрічала досить багато людей, які навіть чути не хочуть навіть будь-яких прохань, навіть коли не йдеться про матеріальне, чи якісь великі затрати часу або сил.

- Як ти до цього ставишся?
- Боляче. Буває ловлю себе на думці «Навіщо мені це все?». Просто трапляються досить неприємні випадки. Але хай нас Бог розсудить.

- Я знаю, що окрім волонтерства, ти займаєшся допомогою тим, хто цього потребує. Розкажи про це.
- Вже не один рік роздаю дитячі речі тим, хто цього потребує. Іноді це речі моєї дочки, іноді мої друзі, знаючи, що я цим займаюсь, просять віддати комусь речі їхніх діток. Деякі мої друзі навіть з Києва присилають мені коробками дитячі речі для «віддачі». Були випадки, що я пересилала одяг до Києва. Раніше пару разів я приносила речі до соціальної служби, а також розповідала людям про таку можливість поділитись з ближніми. Зараз мені легше і ближче приносити речі до «Карітасу» на території костелу.

- Чи плануєш далі займатися такою діяльністю?
- Я не планую зупинятись. Буду продовжувати робити те саме, що і робила до сьогодні, паралельно шукаючи інші способи та напрямки допомоги військовим. Можливостей є багато, навіть таких, де не потрібні якісь особливі якості чи матеріальні витрати. Аби було бажання. Все це робиться задля перемоги і заради майбутнього наших дітей.

Ось такі милосердні, відкриті люди живуть у Старокостянтинові. Пишаюсь ними. Адже кожен має свої проблеми і обов'язки, та, незважаючи на це, вони допомагають іншим, і працюють для того, щоб наші військові були забезпечені всім необхідним. Це торкає мене до глибини душі і спонукає замислитись: а що корисного для країни в цей складний час зробив ти?

До теми:

Рівненські волонтери подарували правоохоронцям безпілотник

Скільки грошей отримають добровольці й волонтери, яких поранили в АТО?

У Тучинській школі-інтернаті волонтери проводили майстер-класи для дітей