Ранок. Ти прокидаєшся, встаєш із ліжка й одразу підходиш до столу. Твій день починається не зі сніданку, а з кнопки «Пуск». Вмикаєш комп'ютер, потім музику, відкриваєш браузер, свою сторінку в соціальній мережі. Кілька сторінок. Ввести логін і пароль. Переглянути останні оновлення, найсвіжіші – ранкові. І хто в таку рань сидітиме в Інтернеті? Але ні, таких багато. Таких, що пишуть, мовляв, мій ранок починається з чашки кави або чаю, хоча нічого не п'ють. Тебе вже кличуть снідати, а ти ще й не вмивався.

Знову запізнюєшся. Нудні заняття. Дістаєш телефон і заходиш в Інтернет. Треба ж таке – всі однокласники ОNLINE.

Після занять ідеш з компанією до парку або деінде. Вам просто весело. І весь цей час триває фотосесія: «відмінний ракурс», «і ось так ще клацни», «я хочу нову аву», «сфотографуй нас, як ми їмо» тощо. І все це неодмінно буде на сторінках та в альбомах.

Приходиш додому, кидаєш сумку поруч із взуттям у коридорі. Йдеш до своєї кімнати. Натискаєш кнопку на системному блоці й, доки триває завантаження, прямуєш на кухню і вмикаєш чайник. Потім одразу до комп'ютера: треба оновити статус на сторінці, вже два дні один і той самий. Завантажуєш в альбом нові фото. Скільки людей відвідало твою сторінку протягом дня? Як вони прокоментували твої записи? Скільки «лайків» поставили? І ще – переглянути сторінки друзів, що у них нового? Ти ставиш «лайки», «лайки», «лайки», «лайки»… Ой! Що за?.. Чайник!!!

… Їси бутерброд, запиваючи чаєм, хоча в холодильнику є нормальна їжа, але її ще треба приготувати (розігріти), а ти не маєш на це часу. У тебе ще купа невиконаних домашніх завдань. Хоча не варто зараз думати про це і псувати собі настрій. Заходиш у «В Контакте», відповідаєш на чергову порцію запитань. Зараз іще кілька хвилин посидиш, а потім готуватимешся до завтрашніх занять. Відкриваєш список своїх спільнот. Типовий школяр, Типовий кіноман, Київ, Великі Межирічі, Мир позитива… Читаєш статуси й цитати (майже все ніби про тебе сказано). І ти навіть не помічаєш, як минають дві години.

Вечеряти йдеш після того, як тебе разів п'ять покликали. Швиденько поївши, знову йдеш до комп'ютера – скільки ще треба зробити! "В Контакте", Однокласники, Твіттер, Фейсбук - усюди треба перевірити приватну пошту і в себе щось оновити. Оновлення – це зміни, зміни – це рух, рух – це життя.

Увечері в мережі найбільше людей. Маєш багато повідомлень, треба на всі відповісти. І це ж тільки кілька друзів тобі написали! Друзі… їх у тебе по кілька сотень, на сторінках різних соціальних мереж. Десь зо три чверті – це ті, кому ти ніколи нічого не напишеш. Але нехай собі будуть. Ти обговорюєш з друзями ледь не кожен свій крок. Їм, пишу, дивлюсь фільми, прибираю, йду вигулювати собаку… І плани на завтра. А коли ти з друзями востаннє спілкувався вживу?.. Щоб не просто потусуватись з кимось, пореготати, а поговорити про життя, поділитись найсокровеннішим… Хм, декого з твоїх друзів ти взагалі не бачив, ви познайомились у мережі. Так, ти маєш можливість зателефонувати друзям, але навіщо? Можна написати повідомлення. Пишеш нашвидкуруч, не надто переймаючись граматикою і пунктуацією. "Навіщо писати правильно? Ми ж не на уроці української мови", - подумаєш. У відповідь на веселі повідомлення, ти автоматично ставиш смайлики, навіть не всміхаючись. Смайлики – це штучні емоції...

Нарешті змушуєш себе сісти й зробити уроки. Так-сяк виконуєш все за годину, під музику, заглядаючи до списку діалогів. Ще й одинадцятої нема, час дитячий. Треба чимось зайнятися. Переглядаєш популярні відео на Ютубі. Ось уже і північ минула…

Ти знаєш, що завтра голова болітиме від недосипання, але невідривно читаєш анекдоти і жарти… Майже друга година ночі. Онлайн уже й нема майже нікого. Але ти сидиш, переглядаєш фото, чекаєш, хоча хочеш спати. Чекаєш, ніби зараз щось має статися, ти повинен дізнатись про це раніше за інших. У коридорі чуєш мамині кроки. «Капець!» Хутко вимикаєш комп'ютер і влягаєшся, ніби вже сьомий сон бачиш. Не минає й хвилини, як засинаєш. Перші ранкові емоції – ненависть до будильника за те, що ти його не почув. А все тому, що, як у тому статусі, ти вчора знову ліг сьогодні. Поспіх, заняття, контрольна робота, фізкультура, репетитор чи музична школа. Приходиш і одразу завалюєшся на ліжко. Ось що значить утома – навіть комп'ютер не вмикаєш! Години через дві прокидаєшся, відчуваєш голод, але треба перевірити, чи ніхто тобі не написав повідомлення. Знаєш, що напевне ніхто, але все-таки… Натискаєш на кнопку… Що таке? Ні… Що це?.. Перезавантажуєш комп'ютер. І ще раз… Все марно! «Вінда полетіла». У ремонт повезуть не раніше завтра. Що робити?! За вечерею вислуховуєш нотації від батьків: мовляв, останнім часом ти забагато нервуєш, маєш хворобливий вигляд. Висновок батьків передбачуваний: все зло – від комп'ютера.

Повертаєшся до своєї кімнати. З телефону в Інтернет не зайдеш, мегабайти закінчились. Відчуваєш потребу переглянути оновлення, повідомлення – а не можеш цього зробити... Від нудьги береш книжку, яку вже місяць не можеш дочитати… і буквально ковтаєш її за дві години. На телефон приходить смс-повідомлення: «З тобою все гаразд? Чому не в мережі?» Мда, дожилися… Розплутавши морський вузол навушників, слухаєш кілька пісень перед сном…

Наступного дня на перерві заходиш на свої сторінки з чужого смартфона. Ввести логін і пароль. Написати всюди, що у тебе комп'ютер у ремонті. Вийти.

Приходиш додому і мужньо налаштовуєшся на відсутність доступу до Інтернету. Обідаєш і сідаєш дописувати реферат. До вечора ти вже маєш готову лабораторну роботу, написаний твір, вивчені параграфи з біології, історії… Потім прибираєш кімнату і читаєш нову книжку, яка кілька тижнів припадала пилом у шафі для книг. Ти почуваєшся вільним від потоків інформації. Якраз тоді ти милуєшся природою. До тебе підходить молодша сестра чи менший брат і просить зареєструвати «В Контакте». На думку спадає вчорашнє смс… І чомусь згадуєш дитинство: ігри у дворі, час, коли у тебе не було комп'ютера. І відповідаєш: «Ні, не зареєструю. Там платно. Йди дивись мультики». Довго не можеш заснути… Різні думки в голові…

Наступного дня тато привозить з ремонту системний блок. Підключаєш кабелі. Все працює. Відкриваєш браузер. Вводиш логін і пароль. Купа повідомлень і новин. Але не поспішаєш все це перевіряти. Пишеш на своїй сторінці, що хочеш змінити себе і своє життя. Виходиш. За один день не зміниш ані себе, ані оточення. Але за один день можна змінити свої думки А це вже перший крок до одужання…

До теми:

Чи можна сповідатися через інтернет

Якою буде майбутня пенсія - підкаже інтернет

Купівля-продаж через Інтернет: як легко вичислити шахрая