Сьогодні церква вшановує святого, засновника Києво-Печерської Лаври

Народився він під ім’ям Антипа в 983 році в місті на Дніпрі Любечі. Це славне місто відоме ще й тим, що дав світові матір равноапостольного князя Володимира – Малушу.

Антипа, після того, як хрестилися його батьки і був охрещений він, з малих років глибоко увірував у Бога. Любив слухати від прочан-мандрівників розповіді про далекі країни, про подвижницьке життя ченців. Мріючи і сам про таке життя, викопав собі печеру в двох верстах від міста і жив там, наслідуючи ченцям, і як умів, молився. Але душа рвалася в незвідане, і він, залишивши батьків і мирське життя, відправився в пошуках головного пристановища ченців – гори Афон, бажаючи там присвятити себе Богові.

Прийшовши на Афон і обійшовши монастирі, Антипа вирішив оселитися поблизу російського Есфігменского, в одній з печер над морем, обладнавши її під келію (збереглася до наших днів). З благословенняесфігменского ігумена Феоктиста він прийняв постриг з ім’ям Антоній, на честь родоначальника чернецтва преподобного Антонія Великого.

Займаючись богоугодною справою і бачачи подвиги собі подібних іноків, у плоті наслідуючих ангелам, він ще більше запалав любов’ю до Богу. І бачачи його праведність у всіх справах, багато від нього духовно зміцнювалися. Немало часу пройшло, і ось одного разу ігумену було вказано Господом, щоб він відпустив Антонія на Русь.

У 1013 році Антоній прибуває до Києва. Ось як говориться про це в патерику Печерському: “…В княжении благоверного великого князя Владимира Святославича, самодержца Русской земли, благословил Бог явить светильника Церкви Своей и наставника иночествующим, приснопамятного мужа, преподобного и Богоносного отца нашего Антония”.

У Києві в цей час вже були монастирі, основані грецькими ченцями, що прийшли для хрещення Русі разом з митрополитом Михаїлом. Перший такий монастир був побудований ними поруч з горою Перуна в 989-991 роках на честь архістратига Михаїла. Обійшов ці монастирі Антоній і ніде не захотів залишитися. За містом, у князівському селі Берестові, названому так від навколишнього березового лісу, знайшо впечеру, викопану варягами-християнами, які ховались від язичників за часів дохристиянської Русі. Він оселився в ній і став здійснювати чернечі подвиги.

Церковний календар на липень 2016

У 1015 році помирає київський князь Володимир, і престол зайняв усиновлений їм старший син Святополк, син убитого ним свого брата князя Ярополка і грекині, яку він взяв у дружини. У боротьбі за владу Святополк позбавляє життя улюблених синів Володимира Бориса і Гліба, посилає людей, щоб убили третього зведеного брата – древлянського князя Святополка і отримує прізвисько Окаянний. Бачивши це лиходійство і злякавшись, Антоній повертається на Афон.

Після багатьох років знову ігумену афонському було видіння зверху і вказано, що прийшов час в друге відправити Антонія на Київську Русь. Негайно покликавши його, ігумен благословив і передбачив, що від нього буде там багато чорноризців. Антоній, ставши Божим обранцем, повинен був дарувати приклад чернечого афонского життя росичам. Сама Богородиця бажала зробити Київ оплотом християнської віри на землі – наступним після Іверії та Афона, і не залишить своїх турбот про майбутню Лавру. Допоможе в спорудженні та оздобленні головного її храма – Успенського.

І знову Антоній у Києві. Припускають, що це сталося в 1051 році. Святополка вже немає, його змінив Ярослав Мудрий (1019-1054), а після нього буде княжити його син Ізяслав Ярославович. При Ярославі з’явилися в Києві перші монастирі.

У 1069 році Антоній опинився в Чернігові, де, оточений турботою і увагою князя, пробув 4 роки. На Болдиних горах, біля міста, він викопав печеру і перебував у ній в безперестанній молитві. Незабаром привернув до себе подібних і з часом з’явився цілий комплекс підземних келій з ходами і церківками. Так виник монастир, присвячений Пресвятій Богородиці.

24 липня Православна Церква відзначає пам'ять святої рівноапостольної Ольги

Але після того, коли зверху побудували церкву на честь пророка Іллі, він став називатися Ільїнським. Інтенсивний розвиток монастиря продовжувався аж до навали татаро-монгол у 1239 році і поновивсялише в XVII столітті.
У 1072 році, на прохання київського князя Ізяслава, який порахував, що прийшов час забути минулі образи, Антоній повернувся до Києва. Останніми турботами старця став вибір місця під спорудження Києво-Печерськіїкам’яної Успенської церкви, який відбувся за його молитвами. Вказане місце і кошти на її будівництво дарував князь Святослав Ярославич, який зайняв київський престол після зверження Ізяслава з допомогою брата Всеволода, якому перейшло Чернігівське князівство. Це сталося кількома місяцями раніше смерті Антонія, який спочив 10 (23) липня 1073. Старцю було 90 років, а це вік для тієї пори вельми поважний. Він заповідав поховати його так, щоб мощі були приховані від людського погляду. Існує легенда, що передбачаючи свою кончину, преподобний попрощався з братією, обіцяючи, що не залишить їх, і віддалився у свою печеру, де сам викопав собі місце для поховання. Як тільки він там опинився, раптово звалилися склепіння, поховавши його. Даремно ченці намагалися знайти останки: полум’я засліпило їх знизу, а потік води збоку зупинив їх дії. Але це легенда, хоча відомо й інше: до 1240 року мощі були відкриті для ченців, а потім замуровані, щоб над ними не відбулося глумління татаро-монголами. Пізніше, в XVII столітті, їх перезахоронили недалеко від келії святого, де вони спочивають під спудом. Антоній продовжує приходити на поміч стражденним від тілесних і душевних недуг по їх молитвам і являється ченцям в тонких видіннях, допомагаючи їм в подвижницьких подвигах.