Переселенка у Рівному поділилася сокровенними думками про життя і любов

Вона вже майже два роки мешкає у Рівному. Сюди Ірина Кравцова приїхала після того, як у Донецьку розпочалася активна фаза бойових дій. Дівчина пригадує: коли все тільки почалося, вона не вірила, що це триватиме довго. Нині ж, коли вже минуло стільки часу, та попри всі труднощі, з якими їй довелося стикнутися, Ірина впевнена, що ці всі події сталися невипадково і для багатьох людей війна – це насправді шанс змінити їх життя на 360 градусів.

Життя Ірини в Донецьку до війни можна без перебільшення назвати безхмарним. Навчання в університеті, а починаючи з 5 курсу – престижна робота. Дівчина працювала у 4-зірковому готелі, який знаходиться у самому “серці” Донецька біля славнозвісної “Донбас-Арени”. В Ірини в місті була своя квартира, де вона завершувала ремонт, займалася активною громадською роботою і раділа життю. Але одного дня до її рідного міста прийшла війна. Клієнтів у готелі не стало зовсім, тому роботу дівчина втратила. Постало питання: що робити далі? Іра вірила, що все це ненадовго...

Активістка-переселенка у Рівному позбавляє молодь сірості буття


– Не знаю, чому, але ми всі вірили у те, що до вересня вся ця ситуація вирішиться, – згадує Ірина. – Ми думали, невже ж може статися так, що діти першого вересня не підуть до школи — це ж нереально!

Проте, як виявилося, все це реально. Діти не пішли до школи у вересні, і ось уже два роки, як війна на сході триває і завершення її досі не передбачається.

Страх охоплював все більше

Після початку бойових дій Ірина Кравцова на місяць їде до Євпаторії, працює на підприємстві її донецького директора. Проте робота там теж була недовгою. Адже в Криму в той час розпочалося інше життя, вже під іншими прапорами, під керівництвом чужої країни. Тому вже за місць Іра повертається назад до Донецька. Картина, яку вона побачила на вулицях рідного міста, була просто жахливою.

Це був розпал бойових дій, постійні атаки бойовиків, і першу ж ніч у Донецьку Іра провела... у підвалі. Страх охоплював дівчину все більше, і одного дня вона знову вирушає з Донецька – тепер уже на Полтавщину. Там під Миргородом працював табір для переселенців. Ірина думала, що в таборі вона на кілька тижнів, але пробула там аж до похолодання. І з мінімумом речей у рюкзаку дівчина постала перед черговим викликом: як жити далі?!

– Як я опинилася у Рівному? Мені надзвичайно приємно, що у мене є друзі у рівненському авіаклубі, який працює у Воронові, і вони мене морально підтримали та погодилися дати мені житло. Тут я спочатку жила, потім почала трохи підробляти, але не буду приховувати, що у мене в той момент був дуже важкий емоційний стан. Я просто випала з життя, збиралася з думками. Згадую, як часто нарікала на ту ситуацію, що зі мною трапилася, і картала себе запитаннями про те, чому це сталося саме зі мною, – говорить Іра.

У Тучинській школі-інтернаті волонтери проводили майстер-класи для дітей


Так минуло чотири місяці депресії у Рівному, але, коли дівчина поїхала до Донецька, то зрозуміла, що це вже зовсім інший світ. Адже так звана “Донецька народна республіка” – це вже зовсім не те, що Іра вважала своїм рідним містом.



“Треба вчитися примножувати любов!”

– Приїхавши в Донецьк на два місяці, я побачила тотальну розруху, депресивних людей, бойові дії, страх, відсутність надій... І в той момент я по-особливому почала цінувати моє життя у Рівному і навіть зловила себе на думці про те, що почала сумувати за Рівним. У мене там залишилися кілька друзів, які все ж намагаються там, у Донецьку, об'єднуватися, працювати, але я розуміла, що там жити не можу, – пригадує Ірина Кравцова. – І сама не повірила тому, що колись чуже мені місто стане мені таким близьким та рідним. Саме тому, повернувшись у Рівне, я вирішила змінити своє життя.

Й Ірі це насправді вдалося. Недарма кажуть: якщо людина стає відкритою для світу, то тоді все навколо відгукується на твої прохання. Так сталося і в житті нашої героїні. Під час програми про життя переселенців дівчина познайомилася з Юрієм Супрунюком, який допоміг їй з житлом та підтримав як емоційно, так і морально.

– Він та людина, яка стала частиною мого нового світобачення. Саме Юрій Павлович переконав мене у тому, що якщо ти стукаєш, то тобі обов'язково відчинять. Головне – ніколи не покладати рук!

Тепер Іра мала кімнату у гуртожитку, на яку не треба було шукати кошти. Далі знайшлася і робота після пройдених курсів у Рівненському центрі професійно-технічної освіти. А далі – активна робота волонтером, відкриття осередку Всеукраїнського клубу “Полярні ведмеді” у Рівному та ще багато-багато чого.



– Завдяки тому, що моє життя так змінилося, я відкрила чимало нового у самій собі та в інших людях, які мене оточують, – пояснює Іра. – Я точно знаю, що кожен з нас має купу різних здібностей, але часто ми не хочемо їх у собі знайти й розвивати. Ми біжимо за примарними цінностями: хочемо заробляти більше і не думаємо про те, що все життя покладаємо на те заняття, яке насправді не любимо. Я вірю, що кожен має займатися тим, що йому до душі, й тоді це зробить його щасливим.

"Я не хочу туди повертатися..."

А зовсім нещодавно Ірина знову побувала в рідному їй Донецьку, відвідала свою маму, яка досі там живе, і ще раз переконалася в тому, що не хоче туди повертатися...

На запитання про те, яким був шлях дівчини через блокпости, Ірина відповідає з посмішкою. Адже дівчині вдалося, завдяки жіночим хитрощам, легко пройти усі перешкоди.

– Я багато чула про те, з якими проблемами стикаються переселенці, які хочуть поїхати до рідних місць, відвідати своїх рідних. Я знаю, що для того, щоб усе було трохи простіше, треба показувати у собі справжню жінку. Для подорожі я вдягнула довгу спідницю. І повірте, що це дуже мені допомогло у дорозі, – пригадує Ірина. – За весь час мені довелося тільки кілька хвилин самій тримати рюкзак. Постійно знаходилися чоловіки, які мені допомагали.

Про сам процес доїзду Іра розказує, що спочатку з Рівного вона їхала до Києва, з Києва можна добратися до Волновахи, а після того на таксі ти можеш потрапити до українського блокпосту. Там працюють два віконця. На посту у тебе перевіряють сумки та документи. Другий блокпост — буферна зона між Україною та “ДНР”. А вже третій блокпост під контролем так званої “Донецької народної республіки”.

– Не буду брехати, що на усіх блокпостах стоять усміхнені та всім задоволені люди. Насправді у черзі чути нарікання та невдоволення. Але мені дуже приємно було побачити на українському блокпосту напис зі словами вірша Володимира Сосюри “Любіть Україну”. Недарма кажуть, що всі проблеми в нашій голові. Так, стоячи в черзі, я думала, яке прекрасне життя, яке блакитне небо і яскраве сонце, і слова про любов до рідної землі, – ділиться думками Іра.

«Кожен здатен змінити світ на краще, а разом ми зробимо ще більше», - Ірина Кравцова

Приїхавши ж у Донецьк, дівчина не приховує, що побачила зовсім інше місто, в якому вона жила все своє свідоме життя, тут вже було порожньо та у всьому відчувалася напруга. За словами Іри, в місті відчувається приреченість і там залишилися ті, в кого немає можливості кудись виїхати, патріоти Донбасу, які вірять у свій край, і ті, хто просто заробляє на тому горі, що там зараз панує. Водночас Іра не приховує, що разом з тим у місті є натхненні люди, які, попри складну ситуацію, не здаються і попри звук вибухів, намагаються змінювати своє життя та життя інших. Але для себе дівчина зрозуміла, що вона так жити не змогла б!

"Кожен з нас може почати вже сьогодні змінювати світ навколо себе"

– Повернувшись назад у Рівне, я ще більше впевнилася в тому, що щастя насправді це те, що ти живеш сьогодні, що у тебе є де ночувати, що у тебе живі та здорові рідні, що в тебе є що сьогодні поїсти, – каже Ірина. – Насправді ми часто просто не задумуємося над тим, скільки багато всього ми маємо й за що мали б дякувати, але не робимо цього...



– Ми можемо бути різними, і люди повинні не бути однаковими, але насправді є значно більше того, що нас об'єднує, тому чому нам не використати ці події як шанс щось змінити і стати сильнішими? Мене дивує те, що зараз люди докладають так багато зусиль, щоб ми всі ненавиділи Росію чи росіян. Як на мене, нам треба краще працювати над тим, щоб примножити любов до України!

Переживши стільки різноманітного у житті, Ірина Кравцова наголошує: кожен з нас може почати вже сьогодні змінювати світ навколо себе. Як це? Посміхнутися перехожому, допомогти ближньому, радіти за інших, прислухатися до свого серця!