Відомі рівненські батьки поділилися секретами виховання своїх дітей

Мар'яна Рева, голова правління фонду “Скарбниця надії”

Дуже важко щось говорити про виховання. Одного дня тобі здається що все добре, а другого вилазить таке що за голову берешся! Одну дитину треба хвалити інколи навіть ні за що, просто казати їй що вона смілива і розумна, і що ти в неї віриш.

А другого присаджуєш і пояснюєш що він такий самий як і всі інші однокласники, бо незрозуміло звідки в нього така думка про себе, що тільки дай дорогу!

Діти настільки різні не те що між собою, а й в різні періоди свого життя, що універсальних порад не може бути. Це ніби як йдеш напомацки, дуже повільно, зробив невірний крок, відступаєш назад, оглядаєшся, думаєш. І ніколи не забуваєш що дитина теж йде своєю дорогою, але не так обережно як ти, бо вона не боїться тебе зламати чи нашкодити.



Христина Сиволап, режисер

Алісі зараз два з половиною роки і це найбільш поширене на дитячих майданчиках запитання, бо виглядає вона маленькою, а говорить вже дуже добре.

Я читаю спеціальну літературу, мені це цікаво. Це ж ціла нова професія, яку я освоюю! Чому, щоб працювати режисером я вчилась 5 років в університеті, а щоб бути мамою достатньо просто народити?
З найбільш корисного, що я прочитала - Памела Дракерман “Французьке виховання”, Лариса Суркова “Как здорово с ребенком..." і книги доктора Комаровського. Часто читаю статті в інтернеті цікавих мені авторів.

Ми з Льошою (чоловіком Христини, - авт.) намагаємось знайти баланс між тим, щоб давати дитині свободу, але все ж мати якісь рамки дозволеного. Мені подобається, що Аліса росте дуже розкутою і відкритою дівчинкою. Аліса дуже любить гуляти, одна з її нових ідей-фікс - ходити босою по траві, постійно просить це зробити. Але життя в Києві не зовсім поєднується з такими бажаннями. Зазвичай - прогулянки в найближчому парку.

З дитячих майданчиків її неможливо забрати додому, дуже любить спілкуватись і спостерігати за іншими дітьми. Півроку тому ми їздили з нею на море і вона досі згадує, розповідає історії про краба, море і пісочок - так їй все це запам’яталось.

Мультики вона також любить, а я часто поєдную приємне з корисним і вмикаю їй мультики англійською мовою. Вважаю це не тільки не шкідливим, а й корисним, звісно, якщо підходити не бездумно і все-таки слідкувати за часом, який дитина проводить перед екраном. А щодо гаджетів - то ні, поки цього немає в її житті. Можливо, це тому що в нас просто немає вдома планшета:)




Павло Алексєвич, маркетолог

Наша історія виховання лише пишеться. Але загальні принципи виховання поки що такі: самому бути прикладом, дуже любити і не сварити, ніякого фізичного насилля, потивувати заохоченям і позитивом. Хоча Дзвінка за перший рік життя вже здавалось би перевищила ліміт безсонних ночей, але намагаємось перетерпіти. Мій прийом: закарбувати собі, що ми її дуже любимо незалежно від її дій. І з таким "алгоритмом" набагато простіше переносити всі негаразди і будувати лінію виховання.

Щодо болючих питань сьогоденності, то в нас така політика щодо іграшок і гаджетів:

1) ніяких "китайських" пластикових іграшок (хоча і тут є виключення)
2) на планшеті тільки розвиваючі додатки і планшет тільки в руках когось із батьків;
3) мультики можна лише не під час її їжі (можна дивитись мультики коли вечеряють батьки щоб не відволікати або коли мама сама вдома та їй треба відволікти Дзвінку щоб поробити особисті справи). Але поки що мультики також розвиваючі: дитячі пісні альглійською або Baby Einstein;
4) телефони батьків до рук зась;
5) побільше паперових книжочок та їх читання-гортання з батьками (і це не протиставлення книжкам планшету, просто щоб показати що там є окремі літери та зміст історії).