До Дня захисника України: "Навіть на війні завжди є місце для жартів"

Він просто мегапозитивна людина! Ледь не в кожній його фразі одразу починаєш шукати підтекст, чи бува не глузує він з тебе. Його щира усмішка та гострий розум просто збивають з пантелику. Такий собі простий хлопець. Його щирість та відкритість дещо дивує. І коли тобі здається, що ти знаєш цю людину, – застає зненацька, і тут вже розумієш, що він має свої загадки. Ось які враження склалися у мене вже з перших хвилин розмови з Тарасом.

У Рівному Тараса Обоїсту добре знають як “лікарняного клоуна”. Він згуртував навколо себе однодумців. Тож актори команди "Доктор клоун" стали ходити по дитячих будинках та лікарнях, даруючи маленьким глядачам радість та надію.
За освітою Тарас вчитель історії. Деякий час таки працював за спеціальністю та викладав цю дисципліну, але згодом закинув цю справу. Нині він організував театральний гурток у 27-й рівненській школі, де і відбулася наша розмова. Про навчальний заклад, який і сам закінчив, відгукується дуже тепло та з усмішкою. Особливо гордиться Тарас принциповістю своїх вихованців. У кабінеті, де ми з ним спілкувалися, ледь не всі стіни до стелі завішані грамотами дітей. Коли я із захватом роздивлялася всі ці нагороди, Тарас розповів, що тут менше половини грамот, які отримали учні.

– Наша 27-ма школа дещо скандальна у плані конкурсів, виступів і змагань. Бо всі вже знають: наші школярі завжди серйозно ставляться до різного роду змагань і грають за правилами, а коли бачать якусь неточність оцінювання, то завжди виступають за справедливість. Бувало таке, що навіть відмовлялися від святкового торта на якомусь із конкурсів. Просто взяли і віднесли свої шматочки на стіл і не торкалися їх більше. От такі вони принципові. Тому і грамоти не завжди приймають, – розповідає Тарас Обоїста.

Під час нашого спілкування у школі, я спостерігала, з якою доброзичливістю чоловік ставиться до дітей та колег. Він при кожній нагоді відпускає жарт до теми. Такими, мабуть, не стають, такими як він, швидше, народжуються. І, здається, його тут теж люблять і поважають за веселу вдачу.

Коли я запитала, з чого почався його шлях як військового, Тарас просто розсміявся.



– Я просто пішов у військкомат, щоб розібратися з документами. В армії на строковій службі я не був. Спочатку вчився, а потім працював вчителем. Тоді педагогів до армії не дуже тягнули. Так і мене ця доля оминула, – зізнається чоловік. – До військкомату я прийшов у лютому 2015 року, і вже за два тижні мені прийшла повістка.

Тарас Обоїста не в захваті від нашої армії. Каже, що в цій сфері "совок" пустив такі корені, яких ми ще не скоро позбавимося. Розповів, що вже одразу їх з товаришами надурили.

– Нас мали везти на військові навчання десь під Житомир. А посадили на електричку до Києва. Тобто вже одразу була "підстава", – обурюється чоловік. – Але зрештою мене вчили на розвідника і я мав хороших наставників, – додає вже спокійніше.

Наприкінці травня, після майже двох місяців навчань, Тараса і таких, як він, привезли безпосередньо у зону антитерористичної операції. Перше місце дислокації було в Миколаївській області. Потім його дивізіон перекинули в "сектор М" під Маріуполь. Там 40 артбригада прикривала бійців по фронту від Широкіно до Волновахи. На війні Тарас отримав позивний "Клоун", що, власне, і не дивно. Загалом у зоні АТО чоловік перебував майже рік – з 23-травня 2015-го до 8 квітня 2016 року. За цей час боєць лише місяць часу перебував у відпустці та ще два місяці пролежав у госпіталі.

Тарас каже, що він фартовий. Бо коли наступив на сепаратистську розтяжку, то не отримав значних поранень.

– Мені просто пощастило. У той момент, коли інші не помічали розтяжки і ставали каліками або гинули, я відбувся несильними пораненнями м’яких тканин тіла. Мене не покалічило, не розірвало на шматки, у той час як мої товариші отримували важкі розриви, поранення внутрішніх органів, ламання кісток, – розповідає боєць. – Тоді мої товариші з бригади сказали, що, мабуть, мене дуже люблять і сильно моляться, якщо відбувся так легко. Адже деякі після розтяжок не виживають...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Відомий лікарняний клоун Тарас Обоїста повернувся до Рівного з пораненням

Коли Тарас був в АТО, активно висвітлював події на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук. В одному зі своїх дописів розповів про таке:
"В армії я зустрів різних людей. "Рожевих" патріотів, які героїчно пішли до ЗСУ, одягнувши "рожеві окуляри" і принісши при цьому нульовий результат.

Дебілів і аватарів (тих хто пиячив – авт.). "Совків" можна навіть не згадувати (це хвороба всього суспільства, а не лише ЗСУ). Але тут я зустрів і багато звичайних, безпафосних бійців, які просто роблять свою роботу. Країна тримається на людях, котрі знають, який результат їм потрібний, але як же їх мало", – написав рівнянин.

Про п’яниць Тарас розповідав із явною відразою та дуже емоційно. Показував мені фото, де видно, в якому стані вони були. Каже, що на війні таких любителів зазирнути у чарку називають “аватарами”.


“А якщо серйозно, то не все так і весело”

Загалом фото на його планшеті ми переглядали хвилин зо тридцять. Він майже всі їх коментував. І що вразило мене найбільше, то це те, що Тарас ледь не на всіх світлинах посміхається. І це так чудово, що в нелегких умовах цієї гібридної війни, на цьому невеселому і страшному тлі, людина знаходила місце для посмішки.

– У нас там свій гумор, – каже Тарас і розповідає історію про ворожого снайпера. – Якось до нас надійшла інформація, що у певний час і в точному місці буде працювати снайпер. У ці години ми не висовувалися, бо була загроза. Один "сиділи по норах", другий день в той же час теж не висовувалися, третій, четвертий. А потім просто вже почали жартувати, мовляв, де вже ж той снайпер. Всяке бувало.

Ще на фото, які ми переглядали, Тарас часто був зображений із червоним клоунським носом. І товариші його теж.

– Я попросив друзів надіслати мені цих клоунських атрибутів чим побільше. Зробив хлопцям подарунок на День святого Миколая. То ми тоді фоток наробили, насміялися.



Коли питаю про якісь курйозні випадки, маючи на увазі негативні, чоловік щиро дивується. І продовжує показувати фото і відео свої витівок та різних комічних ситуацій. І тут я просто вражена його позитивним мисленням. А ще в його планшеті дуже багато знімків з котами та собаками. Кожна тварина обов’язково має своє ім’я.



– Дуже часто до військових навіть у полях прибігають домашні собаки та коти. Їх там дуже багато. Ну ми їх і прихищали у себе, годували та гріли, – каже Тарас і продовжує гортати фото, називаючи кожного кота чи кицьку по імені.
А якщо серйозно, то не все так і весело. Хоча, на війні і не може бути весело. Я побачила в очах цього позитивного й веселого чоловіка щось таке сумне і пронизливе. Я так і не наважилася поставити найскладніші запитання, бо наперед знала відповідь...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рівнянин Тарас Обоїста - про війну та те, чому не може бути більше клоуном

Тарас розповів мені і про свої плани. Він, виявляється, має велику мету. Нині молодий чоловік навчається у Рівненському економіко-гуманітарному університеті імені академіка Дем’янчука і згодом стане дипломованим психологом.

– Спершу я хотів вступити на військову кафедру нашого "водника". Але стикнувся з купою проблем і отим самим "совком", що і відбило будь-яке бажання там вчитися. Тож вирішив вивчитися на психолога і потім допомагати таким, як я, – зізнається Тарас.

Боєць каже, що бачив багато ветеранів АТО, яким потрібна такого роду допомога. Адже впоратися з тими всіма спогадами про жахіття війни часто буває непросто.

– Я вважаю, що у бійців буде більше довіри до мене як до психолога, бо я там був, і я один із них. Я знаю, що вони пережили. Тому збираюся допомагати цим людям, – зізнається чоловік. – А щоб робити це, потрібно мати певні знання. Тож я пішов до університету, щоб отримати ці знання.

Ми розмовляли з Тарасом Обоїстою години дві, але час пролетів так швидко, а розмова була такою невимушеною та простою, що я й перестала слідкувати за часом. На кінець я запитала у бійця, які в нього прогнози щодо цієї війни.

– Війна не закінчиться швидко в один прекрасний день. Вона, як на мене, триватиме ще років зо п’ять. На жаль. А "совка" ми, можливо, позбудемося через років тридцять-сорок, коли не залишиться в нашому суспільстві його представників, – підсумовує чоловік.



Вже виходячи із приміщення школи, я подумала, що коли б усі люди були такими людяними й позитивними, як Тарас Обоїста, то, можливо, не було б тієї війни і тих жертв, які приносимо на її вівтар...