15.11.2016, 13:00

Знайомтеся! Перші учасники фотоконкурсу "Наше весілля"

Закохані рівняни Анатолій та Галина Андрієвські стали першими учасниками фотоконкурсу "Наше весілля", які змагаються за прекрасний подарунок - фотокнигу від партнера конкурсу — Fotobooka.

Для участі в конкурсі надішліть мінімум три світлини з дня вашого одруження і напишіть кілька речень про вашу пару: скільки років одружені, як познайомилися... Ми напишемо про вашу пару на сайті OGO.ua, а після того — розпочнемо голосування за переможця фотоконкурсу.

Рівнян запрошують стати учасниками фотоконкурсу "Наше весілля"

Пара, яка отримує найбільшу підтримку на нашому сайті OGO.ua (переможець голосування) отримає у подарунок фотокнигу від партнера конкурсу - fotobooka.com. Ще один заохочувальний приз — також фотокнигу отримає та пара, стаття про яку матиме на сайті найбільшу кількість переглядів.

ЗНАЙОМТЕСЯ З ПЕРШИМИ УЧАСНИКАМИ ФОТОКОНКУРСУ -
Анатолій та Галина Андрієвські

Версія чоловіка:
Наші стосунки, принаймні на початках, були схожі на завоювання якоїсь неприступної фортеці, де оборону тримала дружина. А познайомились ми торік у жовтні, в магазині, де вона працює. Дочекавшись, коли черговий робочий день прекрасної продавчині вийде на фінішну пряму, я прийшов з букетом білих троянд і без зайвих слів вручив квіти. Така «диверсія» , на мою думку, мала б полегшити подальшу «завойовницьку кампанію». Утім на ділі все виявилось не так просто: навіть її номер телефону дістався мені не одразу, не зважаючи на численні вмовляння ним поділитися. Щоправда, терплячість і наполегливість таки принесли результат і, проявивши неабияку «великодушність», вона відповіла: «Пиши у ВК». Разом з тим, навіть дані своєї сторінки у соцмережі не залишила. Проте, звісно, знайти необхідну сторінку нині - ціль не найтяжча.
Потім настала черга «спецоперації» під назвою «Перше побачення». Реалізувати це теж було не просто, передусім, через робочий графік дружини, адже працює вона з восьмої ранку до десятої вечора, а в той період ще й для навчання у «Школі універсального журналіста» треба було час викроїти. Втім, можливо, це нам і допомогло: після чергового заняття у «Школі…» ми зустрілись біля кафе «МакДональдз». Позаяк було прохолодно, вирішили зігрітися глінтвейном у скайбарі «Манхеттен» - прохолодний осінній вечір, гаряче вино з прянощами, вид на нічне місто з висоти 10-го поверху – все, що треба для першого побачення і знайомства «наживо», а не «онлайн». Ще після декількох зустрічей і проводжань-прогулянок, вона знову проявила нечувану «великодушність» і погодилась стати моєю дівчиною. А вже влітку, на Трійцю, моя кохана стала моєю нареченою. Такі рішення - це завжди зважений крок. І, вочевидь, про всяк випадок, коли я став на одне коліно і підніс їй обручку, аби упевнитись, що я при своєму глузді, вона запитала: «Ти нормальний?». Я відповів, що так, нормальний. А коли запитав, чи ощасливить вона мене і погодиться стати моєю дружиною, вона теж дала ствердну відповідь і додала: «Ощасливлю!» Так фортеця остаточно визнала капітуляцію, навіть попри те, що я сам був її полоненим. І ось через рік, у жовтні, ми вже відгуляли весілля. І хоч «війни» вже не ведемо, нам дуже подобається перебувати у такому «полоні».