Виконавчий директор Французького інституту в Україні Матьє Арден: «Шерше ля фам» - і життя вам посміхнеться!»

Принаймні, як справжній француз, запропонував починати не лише нинішню - кожну весну – із… «Шерше ля фам»: шукати жінку і неодмінно знайти її – ділову й пристрасну, вірну і турботливу. Тоді, каже, життя вам неодмінно посміхатиметься. Або ж ви самі сприйматимете його по-іншому. Словом, не втрималася, щоб не попросити у нього інтерв’ю.

- Пане Арден, а у Вашому особистому житті жінка теж відіграла головну роль?
- Безперечно, інакше я не був би французом! (посміхається – авт.) Цікаво, що зі своєю дружиною-француженкою я познайомився в Україні. У попередньому шлюбі вона перебувала з українцем, і тому значно більше, ніж я, знала про Україну. Коли ж ми разом приїхали до Києва, то просто-таки закохалися в це місто! Потім купили тут квартиру. А затим мене, фахівця з французької літератури, вперше призначили директором Французького інституту – було це в 2006 році. У 2014-му очолив інститут вдруге.

- До речі, якщо не помиляюся, саме Ви – автор «Французької весни»?
- Справді, мені свого часу прийшла до голови ця ідея: чому б не популяризувати французьку культуру в якнайширшому розумінні слова ось у такий, я б сказав, весняно-жіночий спосіб? З весною ж бо все оживає, тягнеться до сонця та досконалості. Не лише в природі, а й, погодьтеся, в житті кожної людини весна – особливий період. От ми й вирішили дати українцям можливість відчути її сповна завдяки такому, сказав би, міксу французької культури. Кожна «Французька весна» - а нинішня вже 14-та в Україні – має свою унікальну концепцію.

- Ви – та людина, завдяки якій українці змогли наживо побачити не лише велич класичної французької культури, а й її сучасне мистецтво: вогняні інсталяції, дивацтва на воді, ангелів, що розсипали пір’я на Софіївській площі в Києві. Що із втіленого в Україні припало до серця найбільше?
- Напевне, вистава «Пір’я», реалізована в 2010-му: проект був недешевий, коштував 90 тисяч євро, а тут раптом – заборона міністра внутрішніх справ. І в останній момент її знімають. Це було видовищно: люди, які просто-таки плавають у пір’ї в центрі Києва, бабусі, котрі збирають його й пакують у валізи, щоб вдома зробити подушки… А ще – «Французька весна» - 2015 – світлове шоу на Софіївській площі, яке дивилося 25 тисяч глядачів, переважна більшість із яких тоді… плакала. Значить, ми-таки достукалися до потаємних глибин їхніх душ!

- А нинішня «Французька весна» - яка?
- Вона цікава й сучасна: така, як і моя батьківщина Франція. А ще – особлива: адже саме цього року Україна та Франція відзначають 25-річчя дипломатичних відносин. Хоча, якщо говорити про коріння наших відносин, варто повернутися в Х! століття , до Анни Київської, доньки Ярослава Мудрого, та короля Генріха першого – ось про що насправді йдеться між нашими народами!

Французи прекрасно пам’ятають про родові корені їх королеви Анни – чудової слов’янки, прародительки Бурбонської і Орлеанської королівських династій, що залишила глибокий слід в історії та культурі Франції. Їй встановлено два пам’ятники, останній – в 2005 році в Санлісі. Поблизу стародавнього храму височіє жіноча статуя з каменю. В одній руці жінка тримає мініатюрну конструкцію собору, а в іншій – лілію, символ королівської влади. «Анна Київська. Королева Франції. Вона заснувала цю обитель 21 квітня 1060 року» - каже напис на постаменті.

Під знаком ось таких, глибоких та перевірених часом стосунків між нашими народами, й проходить кожна «Французька весна».

- Що саме пропонуєте?
- До речі, один із арт-проектів, які ми запропонуємо, зокрема, в Рівному, так і називається «Шерше ля фам» - це фотовиставка під назвою «Приховане» - яке, втім, стане явним: адже на її відкриття 2 квітня прилетить сам автор Жоель Блох. Це фото оголених жінок, така собі містерія її величності Жінки. Гадаю, виставка, що триватиме тиждень, стане потужним імпульсом і для подальшого перегляду французьких фільмів: тут і традиційна вже ніч короткого метру, і ретроспектива національної французької спадщини. А ще буде сучасний балет на сцені обласного музично-драматичного театру: це 12 українських талановитих танцюристів модного нині хіп-хопу родом зі всієї України, та хореограф-француз – ось так ми змогли поєднати французьке вміння та українські таланти! Історію їхнього перевтілення треба бачити на власні очі. Концерт тріо з Тулузи – подарунок цього гарного міста Рівному: це, до речі, мікс традиційної музики французького півдня та шансону. А конференція письменника Бориса Чорного «Українські та єврейські казки та розповіді гуцульського краю» занурить у стосунки двох народів, інколи непрості, але цікаві. Словом, не пошкодуєте! Усе це ми робимо разом із нашими партнерами, серед яких відомі французькі компанії та їх представництва в Україні. І, звичайно ж, за підтримки мережі «Французьких альянсів»: приємно, що альянс франсез у Рівному – один із кращих.

- До речі, пане Арден, українці – вдячна публіка?
- І так, і ні. З одного боку, працювати з вами легко, бо українці традиційно люблять французьку культуру, відтак – сприятливо сприймають те, що ми пропонуємо. З іншого – важко, бо українці ментально віддані: якщо люблять – то на все життя. Це я маю на увазі ту французьку культуру, яка існувала раніше й до якої вони «прив’язані» . Але ж культура змінюється, трансформується, піддається зовнішнім впливам. І наша робота якраз у тому й полягає, щоб ламати ці кліше: так, був Джо Дассен, так, усі знають, скажімо, Едіт Піаф. Але сьогодні є хіп-хоп, брейк-данс, джаз, врешті-решт! Так, це та культура, що сформувалася значною мірою під впливом уже третього покоління тих, хто приїхав до Франції з інших країн, – але сьогодні вона саме така, і ми маємо її такою сприймати!

- А якщо раптом на виборах у Франції переможе правий кандидат, чи зміниться політика щодо України загалом і нашої культурної співпраці зокрема?
- Прогнози – річ невдячна, але скажу так: Франція – країна великої усталеної демократії, це вже звичка, яка, якщо хочете, передається з молоком матері. Тому в мене є глибока віра в те, що мій народ зробить поміркований вибір, який не матиме негативного впливу на тисячолітні стосунки наших країн. Принаймні, я серед тих невиправних оптимістів, які вірять у це і в Україну.

- Цікаво, що в Україні (зокрема, на Рівненщині) працюють потужні французькі інвестиції: значить, не все так погано у нашому домі?
- Справді, інвестори почуваються тут непогано, і своїм прикладом доводять: працювати в Україні можна, досягати динаміки розвитку виробництва – теж. Для цього потрібно, на їхню думку, мати чіткий план-схему розвитку, а ще - довіру до країни: вони вірять в Україну й будуть інвестувати надалі. Але й українці мають переконувати, що ваша (а тепер уже й моя країна) має гарне майбутнє, що в її розвиток варто інвестувати. І не лише гроші, а й інтелект. Ось зараз на Рівненщині працюють три молодих французьких волонтери: вони цілком допускають можливість залишитися в Україні на постійне місце проживання. Тобто, не лише ваша молодь шукає кращого життя, а й наша…

- До речі, Французький інститут, якщо так можна висловитися, відкриває можливості для навчання української молоді у Франції…
- Ще й які! Талановиті й мотивовані можуть отримати стипендії уряду Франції на навчання в магістратурі за обраною спеціальністю. Та й загалом освіта у Франції – одна з найдемократичніших у світі, вона безкоштовна і для французів, і для іноземців, у тому числі українців. І чимало молодих людей цим користуються, щоб потім прислужитися своїй країні.

- Пане Арден, Вас знають і як відомого вже кухаря, який популяризує унікальну французьку кухню. Принаймні, на сайті Французького інституту серед інших подій частенько натрапиш на кулінарні майстер-класи від Ардена…
- Я справді дуже люблю готувати, роблю це вдома із задоволенням. Якось до нас у гості прийшла власниця одного з київських ресторанів, ми пригостили її тим, що я приготував. І вона запропонувала мені проводити майстер-класи французької кухні. Я довго вагався, але врешті погодився: ну як відмовити наполегливій жінці? Зрештою, національна кухня - це ще одна невід’ємна частина французької культури.

- Бодай одним рецептом не поділитеся?
- Чому ж ні? Записуйте рецепт французького паштету. Беремо півкілограма курячої печінки, по 250 грамів - сала та жирного м’яса свинини, 5 цибулин шалотт, 5 столових ложок яблучного оцту, два яєчних жовтки, 250 грамів коньяку та мелені спеції – гвоздику, мускатний горіх, перець та тим’ян. Сиру печінку, м’ясо та сало пропускаємо через крупну м’ясорубку, а крупно нарізану цибулю пасеруємо, затим теж пропускаємо через м’ясорубку і змішуємо, додаючи спеції, яєчні жовтки, яблучний оцет – словом, готуємо однорідну масу. Викладаємо її на деко, попередньо поклавши на нього сітку. Заливаємо все коньяком, додаємо лавровий лист, закриваємо сіткою і витримуємо ніч. На ранок випікаємо півтори години при температурі 160 градусів. Як тільки паштет захолоне, добу витримуємо його в холодильнику, а вже потім нарізаємо й подаємо до столу.

Гадаю, це цілком можна приготувати на Великдень, що наближається: нехай він буде для Вас зі смаком Франції.

Бажаю українцям гарної весни та оптимізму. Втім, його у них, здається, й так вистачає.

ДОВІДКОВО:

Французький інститут в Україні, який є складовою частиною відділу культури та співробітництва (Service de Coopération et d'Action Culturelle) Посольства Франції в Україні, було відкрито у Києві, відповідно до міжурядової угоди, в 1994 році. 

Як і 151 французький культурний центр за кордоном, він підпорядковується Міністерству закордонних справ Франції і ставить за мету популяризацію французької мови та культури в Україні.

У діяльності центру є три напрями: курси французької мови (всі рівні), медіатека (інформаційний центр про сучасну Францію) та культурні заходи.

Фото hromadske.ua