Хто і як прибрав до рук Шпанівський спиртзавод, та що тепер з підприємством

Зі зміною влади ситуація навколо підприємства змінилась – замість впливу та контролю тепер приватна власність. У чию власність перейшов державний спиртзавод та що тепер із підприємством – у матеріалі ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань».

Долю Шпанівського спиртзаводу, цілком можна розглядати, як українську економіку в мініатюрі. Якщо на тебе поклали око – то, які б навколо не проходили революції і реформи – станеться те, що має статись.

Початок кінця
Нова ера у Державного підприємства «Шпанівський експериментальний завод харчових екстрактів» почалась майже одразу після приходу Януковича. 5 жовтня 2011 року спиртзавод з якогось дива вирішив продати основне своє приміщення – так-званий «розлив». Виглядало, це принаймні нестандартно, оскільки це приблизно те саме, якби з автомобіля продати головну деталь – двигун. Лікеро-горілчаний цех за 4,76 мільйонів викупило ТОВ «Рівненська продовольча компанія».



Судячи з рішення суду, методом виводу державного майна в приватну власність став аукціон. Мусимо посилатись на судовий реєстр, а не якісь інші документи, оскільки про деталі аукціону нам дізнатись не вдалось.

Однак те, що чистота продажу викликала запитання, свідчить бодай те саме рішення суду. Згідно з ним, держпідприємство після аукціону не хотіло нотаріально посвідчувати зміну власника. І лише, прикрившись рішенням Феміди – виконало формальні вимоги.

Зрештою, могло б і не хвилюватись. Річ у тому, що одним із засновників ТОВ «Рівненська продовольча компанія» тоді був відомий у спиртовій галузі бізнесмен – Олексій Чеботарьов. Крім нього – дружина бізнесмена Андрія Акіменка Світлана та товариш і земляк Чеботарьова – Юрій Тимошок.

Про Чеботарьова можна писати багато. Обмежимось кількома абзацами. Найбільше він став відомим після Революції гідності. 16 липня 2014 року його оголосили в розшук. За версією слідства, Чеботарьов організовував викрадення, катування та вбивство активіста Євромайдану Юрія Вербицького, також викрадення громадського активіста, а нині нардепа Ігоря Луценка.

Медіа охрестили Олексія Чеботарьова «горілчаним королем». Експерти, посадовці та офіційні особи і правоохоронні органи називали його людиною «сім’ї» Віктора Януковича, яка відповідала за «програму» обігу «лівого» спирту, горілки та тютюну.



Шпанівський вважали одним із спиртзаводів, що були під контролем команди Олексія Чеботарьова. Він та його команда у часи Януковича, нібито, впливали на призначення директорів спиртзаводів і разом з ними будували схеми незаконного збагачення за рахунок «лівого» обігу спирту та горілчаних виробів.

До речі, згадки про це можна знайти в тому ж Судовому реєстрі. У 2016 році поліція просила доступ до банківських документів 2013-го року, щоб довести, що Шпанівський завод під виглядом біоетанолу поставляв спирт.

Революційна спроба змінити менеджмент
У 2014-му керівником «Укрспирту» став Михайло Лабутін. Восени того ж року його команда спробувала вибити з крісел керівників спиртзаводів, які нібито входили до пулу Чеботарьова. Утім це виявилося не так просто. Як згадує інженер Шпанівського заводу Сергій Мороз, на підприємство нового директора не пустили силою.

– Ну як це відбувалося – ну приїхав директор, і його не пускали сюди. Зробили барикади, там було триста цих, «тітушок», поприганяли сюди. На заводі їх кормили, вони тут ходили спокійно собі, – каже Сергій Мороз.



За словами Сергія Мороза, працівникам заводу обіцяли стабільну роботу, якщо нового директора не пустять. З підтримкою колективу та «тітушками» старе керівництво втрималося на місці. Директором тоді був – Сергій Григоренко. Він обіймав цю посаду з 2007 року, тобто і під час продажу горілчаного цеху фірмі Чеботарьова.

І хоча борги у підприємства були ще починаючи з 2004-го, за даними аналітичної системи Youcontrol, саме час керівництва Григоренка виросли до критичного рівня та, за даними судового реєстру, досягли 28 мільйонів гривень.

Банкрутство, аукціон, Кіпр
Уже через пів року після невдалої спроби змінити керівництво, 26 травня 2015 року суд визнав завод банкрутом та відкрив процедуру ліквідації.

21 жовтня 2015 року пройшов аукціон з продажу майна заводу. Як і прийнято в Україні, широко цей захід не рекламували: організатор – Товарна біржа «Епсілон» – обмежилась одним мінімально необхідним повідомленням в газеті. Зрештою, навали покупців на завод без ліцензії, довгою важкою бізнес-історією і специфічними потенційними конкурентами, і так не передбачалось.

Учасників виявилось і справді небагато – двоє: один із кредиторів заводу ТОВ «Бізнесфакторсеріс» (Засновники – Ігор Батура та Микола Таран) та кіпрська компанія «Тедвін Лімітед» («Tedwyn Limited») заснована напередодні банкрутства заводу.

У результаті торгів, стартова сума у 28 мільйонів (це, до речі, сума боргів підприємства) знизилась утричі. Зі знижкою у 69% за 8,7 мільйонів гривень майновий комплекс віддали кіпрській «Тедвін Лімітед».

За словами, ліквідатора Шпанівського спиртзаводу, арбітражного керуючого Олега Франка, ситуація з цим підприємством розв’язалась ще досить успішно.

– Буває ще гірше. В загальному до банкрутства доводити вже там нічого, тільки «рожки да ножки» з фірми, – каже Олег Франко.




Попри те, що реального власника майна заводу надійно сховали кіпрські юристи, нам вдалося встановити зв’язки пов’язаних осіб.

Згідно з кіпрським реєстром, засновниця, директор та секретар кіпрської офшорки «Тедвін Лімітед» – номінальна власниця Катя Антпеоі (Katia Antpeoy). Натомість представницею компанії в Україні стала юристка Олена Логош – директорка в компаніях сім’ї Андрія Акіменка – бізнес-партнера Сергія Чеботарьова.



Розпорядником майна офшорки стало товариство «Тедвін Україна». Засновниця – Віолета Кальмбах. Судячи з профілю у фейсбуці, працює в одній з компаній сім’ї Андрія Акіменка – «Українській фармацевтичній компанії». На неї та ще одну жінку у 2015 році переписали компанію ТОВ «Венея», якою разом володіли Олексій Чеботарьов і Андрій Акіменко. І вона, схоже, просто номінальна власниця.

Для забезпечення виробництва наприкінці 2015 року створили компанію «Рівне-Етил». Одноосібним засновником та водночас керівником став Сергій Григоренко – той самий директор, якого у 2014-му захистили від нової влади тітушки.

Згідно з реєстром виробників спирту, «Рівне-етил» не має ліцензії на виробництво етилового спирту. Підприємство може виробляти виключно біоетанол, який у світі використовують в якості пального або додатків та який не підлягає акцизу.

Нам вдалося знайти контакти Андрія Акіменка. І бізнесмен заперечив будь-яке відношення до покупки заводу.

– Чи правда, те, що ви через афілійованих осіб купили Шпанівський спиртзавод? – журналіст.

– Это неправда. О том, что он куплен – да, я слышал. Я знаю, потому, что раньше я имел отношение к этому заводу. О том, что я к нему имею отношение – неправда, – каже Андрій Акіменко.

– Річ в чому, коли у 2014 році на заводі намагалися змінити менеджмент, вважали, що це завод Чеботарьова і його команди, тобто Чеботарьова і ваш. Тому що у вас чимало спільного бізнесу і вас розцінювали як одну бізнес-групу.

– Потом мы отошли от завода, тогда, когда сменился менеджмент, как вы корректно говорите, о том мероприятии – «менеджмент сменить». Там не было «менеджмент сменить», там было, говорю откровенно, беспредельный наезд нового движения. Знаешь, как, старое – плохое, новое – хорошее. Потом, когда стало всем все понятно, что невозможно жить по-старому, встали, развернулись и ушли, конец разговора, все.

– Тоді у 2014 році запевняли, що директора поставили ви, тобто це ваш менеджмент, ваша людина, завод працює на вас.

– Ну от смотри, ты сейчас сам правильно все говоришь, завод на нас не мог работать, потому, что был государственным. Тогда мы имели к нему некое отношение, сушили, поставляли туда барду, поставляли зерно. Потом, когда произошла перемена менеджмента, встали и пошли. Забыли тему. А люди ж не крепостные, он был директором завода, наверное, неплохим директором завода.

Я даже не знаю, кто там сейчас директор завода. Наверное, неплохой директор завода. Человек, который приобретает, наверное, предлагает остаться там или ничего не предлагает. Кстати, я слышал, там не сильно, по-моему, там и зарплату людям не платят.

– Завод зараз не працює. Так і в чому річ: в результаті, якщо подивитися, хто купив, то люди пов’язані з вами, тобто ваша юристка Олена Логош, Віолетта Кальмбах і директор залишився той самий. Тобто зв’язки вказують на те, що це все таки ваша група купила.

– От услышьте меня, наша группа… Наша группа, в свое время, это все те, кто друг друга знает в лицо. Если так можно сказать, это ж не значит, что у нас у всех один карман, пошли там взяли деньги и так далее. Ви, наверное, знаете многих журналистов, с многими общаетесь, с теми ближе, с теми дальше, но это ж не вся ваша группа.

– Ну так, але ж ви ж маєте спільний бізнес з Чеботарьовим, це ж ваша група «Бізнес-Спорт-Милосердя» і ви там разом засновниками ряду фірм.

– У меня много было разных структур, с которыми мы в жизни шли. Мы в футбол играли вместе и занимались и туризмом занимались и благотворительностью занимались. Это ж нормальный совершенно процесс, когда люди живут, что-то делают. А потом, когда происходит некое событие оно меняет это событие. Он [Чеботарьов] поехал, поставил черту – «спасибо большое», уехал, занимается в другом месте. Ну, все, дороги разошлись, какие вопросы. А о том, что есть люди, которых и он знал и я знал, ну так говорить, что это сейчас совместные проекты, это... Просто демагогия.

– Зрозуміло, тобто ви ніяким чином не причетні до купівлі цього заводу, а те, що там люди з вами пов’язані – це просто співпадіння, правильно я зрозумів?

– Да, да, можно сказать и так, да, можно сказать и так, – каже Андрій Акіменко.

Про зв’язок з Олексієм Чеботарьовим не чув також і директор «Захід-Алко-Груп» Володимир Шемяков. Це підприємство – теж важлива ланка в ланцюгу причетних фірм. Від моменту аукціону у 2011-му на базі лікеро-горілчаного цеху працювали приватні компанії, остання з яких – ТОВ «Захід-Алко-Груп», що офіційно припинила виробництво у вересні 2016 року.

– Насколько я знаю, по документам, Чеботарева не было вообще нигде. Я этого человека не видел в глаза. От кстати сегодня на фотографии видел, читал статью в интернете. Как специально, не знаю, как чувствовал, что вы, наверное, позвоните. Я его ни разу не видел. И на заводе у нас его тоже никто ни разу не видел, – каже Шемяков.

Попри те, що директор спростовує будь які зв’язки з Чеботарьовим, нам вдалося знайти ще один доказ стосунків «Захід-Алко-Групу» з його командою. Як йдеться у судових документах, 11 липня 2017 року Чернігівський суд припинив провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Чернігівський лікеро-горілчаний завод «Чернігівська горілка», затвердивши мирову угоду з кредиторами. З банкрутства підприємство вивів інвестор – відомий нам «Захід-Алко-Груп».

«Чернігівська горілка» – підприємство, яке належить екс-очільнику державного «Чемерського спиртзаводу» Григорію Жигуну, та до наглядової ради, якої входять друзі та бізнес-партнери Олексія Чеботарьова і Андрія Акіменка. Це – Сергій Радченко та Юрій Тимошок, який і очолює наглядову раду.

Сергій Радченко, Олексій Чеботарьов, дружина Андрія Акіменка Світлана та Олександр Ліщенко – бізнес-партнери, тісно пов’язані групою «Бізнес Спорт Милосердя». Юрій Тимошок, Олексій Чеботарьов та директор «Чернігівської горілки» Ігор Базалінський – пов’язані участю у футбольному клубі «Десна». Тимошок і Базалінський – володіють клубом, а Чеботарьов – обіймає посаду президента.

В підсумку – куди не кинь оком, усі нитки від Шпанівського спиртзаводу та майна підприємства ведуть до друзів і бізнес-партнерів Олексія Чеботарьова. Зрештою, нічого дивного. Бо про те, що цей відомий біженець і далі лишився присутнім на ринку України свідчать й інші бізнес-історії.

Але загалом більше хотілося б зафіксувати дещо інше. А саме: якщо на державне підприємство поклали око серйозні хлопці – то його доля вже визначена наперед. Незважаючи на зміни, які відбуваються навколо. І саме це і відрізняє реальне життя від того, яке ми бачимо в телевізорі.

Дмитро Бондар, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» для «Наших грошей»

________________________________________

«Публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк».

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

«Article was prepared with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)»

ДЖЕРЕЛО: 4 Влада