П’ять причин бідності країн: висновки економічного дослідження для України

Всі економіки зазнають злетів та падінь. Але одні оговтуються від криз швидко і надовго, а інші ледве відновлюють докризові показники та знову потрапляють в економічну турбулентність. Для деяких криза стає перманентним станом. В пошуках відповіді ми розглядаємо результати дослідження Стефана Бродбері (Nuffield College, Oxford) та Джона Веліса (University of Maryland) Growing, Shrinking and Long Run Economic Performance: Historical Perspectives on Economic Development.

Розуміння довгострокових економічних показників є фундаментальним питанням для економістів та дослідників економічної історії. Більшість досліджень цієї сфери була зосереджена на темі економічного зростання, але одна з важливих робіт показала, що економіки більше відрізняються тим, як вони переживають періоди економічних спадів, ніж періоди зростання (Easterly et al., 1993; Pritchett, 2000; Cuberes and Jerzmanovski, 2009). Питання, чому економіки бідних країн зазнають спадів значно частіше, ніж багатих, досліджувалося недостатньо. Майже не досліджувалися умови, що забезпечили довгострокове економічне зростання країн з ХVІІІ століття. Його причина могла бути швидше у менших економічних спадах, аніж швидких підйомах.

Багаті не зростали швидше

Сьогодні відомо: сучасні розвинені країни мали кращі довгострокові показники економічного зростання, ніж країни з низьким рівнем доходів з початку ХІХ століття (Maddison, 2001; 2010). Цей факт є суттєвим посиленням теорії росту, в основі якої лежить саме темп економічного зростання. Цікаво, що країни з високими доходами не зростали швидшими темпами, ніж країни з низькими.

На Графіку 1 відображено внесок періодів економічного зростання та спадів в довгострокове економічне зростання по групах країн поділених за рівнем доходів. Інформацію узагальнено по 141 країні починаючи з 1970 року.



З графіку видно, що бідні країни зростали не повільніше багатих країн в періоди піднесення. Насправді середній показник зростання у бідніших країн навіть дещо вищий, ніж у багатших. Вирішальним є те, що втрати від економічних спадів вищі для бідних країн.

Графік 2 демонструє, що на відміну від багатших, бідні країни мають відчутно менше періодів економічного зростання. До того ж, бідні країни частіше страждають від спадів та криз.



Для більшості країн з середніми доходами внесок періодів економічного піднесення в довгострокове економічне зростання є більшим, ніж для країн з доходом на душу населення вище $20000. Виняток становить група бідних країн з доходом на душу населення менше $2000. Періоди економічних спадів мають значно більший вплив на довгострокове економічне зростання бідніших країн, ніж на економіки багатих країн.



Довгострокове економічне зростання характеризується показником чистої зміни доходу на душу населення (Графік 3). Для країн з доходом на душу населення понад $5000 цей показник майже такий, як і для багатих, що свідчить про однакові темпи довгострокового економічного зростання, але для бідних країн він значно менший, що свідчить про значно повільніші темпи. Така ситуація пояснюється тим, що спади значно гірше впливають на економіки бідних країн, ніж на економіки країн з середніми та високими доходами.

Чому стаються економічні спади?

Стандартна теорія росту не надто допомагає у пошуку відповіді на це питання. Вона не бере до уваги періоди спадів, а зосереджує свою увагу на довгостроковому зростанні. Щоб встановити причини припинення економічних спадів, необхідно розглянути фактори, які можуть до них призвести такі як демографія, збройні конфлікти, структура економіки, технологічні зміни та інституції.

Демографія

Підхід Томаса Мальтуса пояснює демографічним чинником (Clark, 2007) довгострокову стагнацію ВВП на душу населення у доіндустріальному світі з короткими періодами зростань та спадів. Мальтус припустив наявність оберненого зв’язку між доходом на душу населення і матеріальним достатком та смертністю разом зі зменшенням ренти на землю. Короткострокове зростання доходу на душу населення виникає у відповідь на будь-які явища, які зменшують чисельність населення або збільшують наявність земельних ресурсів. Короткострокове зменшення доходу на душу населення виникає у відповідь на зменшення смертності чи зменшення обсягу наявних земельних ресурсів. В будь-якому випадку, згідно підходу Мальтуса, будь-яке збільшення ВВП на душу населення є тимчасовим внаслідок зворотного зв’язку між рівнем життя та матеріальним достатком і смертністю.

Військові дії

Розгортання військових дій та повернення до миру можуть розглядатися як шоки для економічної активності, які безпосередньо впливають на економічне зростання та спади через скорочення виробництва та опосередковано через ефект (згідно Мальтуса) на демографічну ситуацію в країні. Збільшення чи зменшення кількості бойових дій цілком могло мати значний вплив на частоту та обсяги спадів в економіках європейських країн.

Розгортання військових дій та повернення до миру можуть розглядатися як шоки для економічної активності, які безпосередньо впливають на економічне зростання та спади через скорочення виробництва та опосередковано через ефект (згідно Мальтуса) на демографічну ситуацію в країні.

В історичній ретроспективі основним наслідком бойових дій було збільшення частоти обсягів економічних спадів протягом війни, що компенсувалося економічним зростанням в післявоєнний період відновлення. Чистий ефект цих явищ на економічний розвиток у довгостроковому періоді був доволі незначний, навіть із врахуванням війн ХХ століття (Broadberry and Harrison, 2008).

Структура економіки

У період 1270-1870 років відбувалися значні структурні зрушення від превалювання сільського господарства (у якому створювалось близько 40% світового ВВП з кінця XIV до кінця XVI ст., близько 30% ВВП у XVII-XVIII ст. та близько 20% ВВП у другій половині XIX ст.) до промисловості. Таким чином, короткострокові коливання у сільському господарстві впливали на коливання ВВП у період середньовіччя. Разом зі зменшенням частки сільського господарства зростала роль промисловості та послуг у формуванні динаміки економічного зростання.

Проте, варто врахувати, що зменшення частки сільського господарства у формуванні ВВП є швидше наслідком, а не причиною економічного розвитку. Згідно з законом Енгеля, частка витрат на продукти харчування зменшується зі зростанням доходів, як наслідок, зростає потреба у сферах промисловості та послуг.

Разом зі зменшенням частки сільського господарства зростала роль промисловості та послуг у формуванні динаміки економічного зростання.

Технологічні зміни

У світі без технологічного прогресу збільшення обсягів виробництва має призводити до зростання ВВП на душу населення, в той час, як зменшення – до зменшення ВВП. Поява технологічного прогресу мала б призвести до зникнення економічних спадів, принаймні теоретично. Припустимо, що всі періоди економічного зростання та спадів розглядаються виключно через призму показника, що характеризує економічне зростання. В цьому випадку вплив технологій буде проявлятися у зменшенні значення показника внеску спадів в економічний розвиток та зменшенні частоти економічних спадів, а обсяги та частота зростання повинні збільшитися, але це не відповідає історичним та сучасним даним про економічне зростання.

У світі без технологічного прогресу збільшення обсягів виробництва має призводити до зростання ВВП на душу населення, в той час, як зменшення – до зменшення ВВП.

Для перевірки достовірності такого висновку необхідно перевірити, чи достатнім було збільшення продуктивності факторів виробництва для того, щоб пояснити скорочення середнього значення та частоти економічних спадів. Дослідження зміни продуктивності факторів виробництва на прикладі Великобританії та Нідерландів показало, що її збільшення не скорочує кількість та обсяги спадів.

Інституції

Інституції – це певні правила, за якими функціонує суспільство. Такі правила можуть бути формальними (закріпленими у вигляді законів та нормативних актів) і неформальними (у формі звичаїв та традицій). Між керівною елітою та суспільством існує взаємозв’язок, що представляє собою сукупність інституцій.

Аналізуючи історичні дані було встановлено, що в періоди значних економічних шоків еліта часто змінюється і стійкий довготривалий зв’язок між елітою та рештою суспільства стає проблематичним. Наприклад, зміна політичних сил, що знаходяться при владі і її вплив на економіку. Економічне зростання схильне погіршуватися при погіршенні відносин між елітами. Такі шоки можуть мати негайний вплив на економічне зростання.

Аналізуючи історичні дані було встановлено, що в періоди значних економічних шоків еліта часто змінюється і стійкий довготривалий зв’язок між елітою та рештою суспільства стає проблематичним. Економічне зростання схильне погіршуватися при погіршенні відносин між елітами.

З цього випливає, що суспільства, в яких відбувається процес становлення інституцій мають нижчий рівень економічної ефективності. Також такі суспільства більш схильні до економічної нестабільності, а отже, і до нижчих показників зростання у довгостроковій перспективі. Втім, історія вказує на інституційні зміни як на ключовий загальний фактор переходу до сучасного економічного зростання.

Можемо зробити висновок, що економічне зростання в сучасних умовах не стільки залежить від того, як економіка розвивається в періоди піднесення, а на скільки швидко країна виходить з економічних спадів. Саме це визначає довгостроковий характер економічного розвитку.