«Пишу про те, про що думаю»

"Добрий день. Мене звати Марія Григорівна Шевчук (Барабаш) Я - вчитель англійської мови в сільській школі на Івано-Франківщині. Мені 24 роки. Люблю читати, займаюся народними танцями та пишу вірші.

Не судіть строго Просто пишу те, що спадає на думку", - йдеться у листі.

Марія Шевчук (Барабаш) до листа долучила і свої поезії. Друкуємо тексти у авторській редакції.

***

Мій сину, мій голубе, соколе сизий,
Чому ти так рано пішов?
Чому ти мене одиноку залишив?
Забравши останню любов.

Приходиш щоночі, мене обіймаєш,
Крилом огортаєш плече…
Побувши хвилинку – у небо злітаєш
І знов залишаєш мене.

До мене приходять всі наші сусіди,
Щоб трішки зі мною побуть.
І часто питають чи в снах ти приходиш,
Говорять, жаліють і йдуть.

Я зовсім сама, я є сива тополя,
Поламані гілля мої…
Яке ж бо це горе, яке ж бо це горе
Зустріти тебе у труні.

Пробач мені, янголе, любий синочку,
Моя ти кровинко, пробач!
Даю у дорогу на небо сорочку,
Мені ж залишається плач.

А ти пам’ятай свою матір, рідненький
Промінчиком з нема світи
Твої оченята, твій погляд ясненький
У мами у серці завжди.

***

Ви знаєте, політики, мені начхать яка у вас машина,
Ви зробіть так, щоб люди не вмирали на війні,
Ви дайте мамі ще хоч раз обняти сина,
Ви дайте шанс хоч раз побачити ще очі голубі.

А знаєте, політики, підіть хоч раз на Схід,
Не волонтером, а по-справжньому там повоюйте,
Ховайтеся від обстрілів в малесенький окіп,
Хоч раз на своїй шкурі смак війни відчуйте.

А знаєте, політики, у наступ ви підіть,
Коли лиш крок до смерті буде відділяти.
Можливо, думка промайне у вашій голові,
Що все-таки життя потрібно цінувати.

Поїдьте, і погляньте в очі матерям,
Загляньте у зіниці сироти-дитини,
Що ваші ордени, що ваші щирі співчуття?
Коли для них нема на світі найдорожчої людини.

Поїдьте до поранених в лікарні, й голови схиліть,
Цілуйте руки їх, які давно уже ампутували,
Щоби спокійно ви могли по цій землі ходить,
Вони своїм життям не один раз ризикували.

***

Розбите серце і душа розбита,
І чистого повітря не вдихне,
І найрідніша кров уже пролита,
І небо розірвалося твоє.
Там не цвітуть троянди пишним цвітом,
І річка хвилями там зовсім не шумить,
Там зустрічається людина з іншим світом,
Там листям дерево ніяк не шелестить.
Там холодно, і сиро, і незручно,
Один там плюс – нічого не болить.
Там соловейко не співає гучно,
І те життя – лиш нескінченна мить.
Там ти один, сусіди не приходять,
Там сонце диво-променем не б’є,
Там мирно сплять, там люди не говорять,
Й зозуля там ніколи не кує.
Калина там багрянцем не жевріє,
Верба не хилить свої віти до води,
А в цьому світі сива матір мліє
І знають всі, що вже не помогти.
Розбите серце, їй душа розбита,
Вже чистого повітря не вдихнеш.
В матусі темним голова покрита,
Бо ти в землі холодній вже живеш.

***

Матерям Героїв

Малює осінь барвами багряне листя,
Поміж дерев танцює свій прощальний вальс,
А їй ніяк, чомусь, вночі не спиться,
Хоч кожен раз приходить уві сні Тарас.
Цілує вже давно пожовклі руки,
І розплітає, і розчісує косу.
Бажає він полегшить її муки,
Щоб осінь не забрала всю красу.
Вона його чекає, так чекає,
Як і тоді тих дев'ять місяців.
Коли приходить, зразу відчуває
Й ніяк не може підібрати слів.
Матусю, кажеш, що несила далі жити,
А ти живи на заздрість ворогам.
Поки не в'януть у садочку квіти,
Не дай у серці панувати злим думкам.
Коханий сину, ти приходь щоночі,
Розказуй, що ти робиш цілий день.
Бо сліз важких не стримують вже очі,
Й вуста тобі наспівують пісень.
Якщо вві сні до тебе не приходжу,
Не думай, що забув про тебе я.
Тобі в вікно я гілкою тріпочу,
І пташкою лечу у дім здаля.
Я мальвою тобі весною квітну,
В дощу краплині тугу всю несу
Вітаю сонячним промінням тебе, рідну
У цвіті яблунь я дарую всю красу.
Як голуб, раптом, у вікно тобі постука,
Ти не вагайся, хутко відчини.
Я - син твій, мамо, твоя вічна мука
І знову ти згадаєш чудо-сни.

***

Так близько і водночас так далеко,
А я уже і дням забула лік.
Весною прилетіли знов лелеки,
А я тебе не бачила вже рік.
Листи не пишеш, розумію, служба,
Напевно вже змужнів, як батько став,
На фронті ти пізнав, що таке дружба,
Коли солдат тобі життя урятував.
Ти знай, що моє серце лиш до тебе лине,
Бо мої ноги по землі лише для тебе йдуть,
Я справжнього героя народила для Вкраїни,
А ти мій соколе, благаю, обережним будь.
Ти чуєш, синку, просто повернись живим
Не дай мені в'язати чорную хустину.
Ти просто повернись у рідний дім,
Не дозволяй мені зустріти домовину.
Молюсь за тебе, щастя моє, знай,
Тебе у золотаві кучері цілую.
А ти мені пиши, не забувай,
І знай, я мама, я усе відчую.

***

Ти розбуди мене, коли настане мир,
Коли живими прийдуть всі солдати,
Щоб їхні посивілі батько й мати
Наповнили гостями увесь двір.

Ти розбуди мене, коли настане мир,
Коли будуть сміятись усі діти,
Коли минуть нарешті усі біди,
Лелеки мирно здіймуться у вир.

Ти розбуди мене, коли пройде війна,
Коли країна буде святкувати
У мирне небо голови здіймати,
І слухати Шевченкові слова.

Ти розбуди мене, коли пройде війна,
Син свого батька буде зустрічати,
Лише йому обійми дарувати
І говорити найласкавіші слова.

Ти розбуди мене, як щезнуть хабарі,
Як онкохворі знову засміються,
Коли героїв кров не буде литься,
Й усі повірять в чудо на Землі.

***

Я знаю точно,ти повернешся живим,
Бо тут на тебе вся сім'я чекає вдома.
Ти не повинен помирати молодим
Хоча в твоїх очах шалена втома.

Ти-сильний, я це знаю, зачекай,
Ще трішки, і закінчиться це пекло...
І знову ти повернешся в той край,
Де пахне хлібом, й на душі так тепло.

Ти кажеш, що залишився один,
Що вже всіх друзів смерть навік забрала.
Та ти повинен довести усім,
Що цим вона тебе ще не зламала.

Що ти ще побудуєш власний дім,
Що дух козацький не зламать ніколи,
Що ти таки повернешся живим,
Що час настане, і спадуть окови.

Та знаєм ми, що пам'ять не зітерти.
Криваві обстріли, і друга слово:"Хочу жить..."
Ти в той момент волів би краще вмерти,
Аніж його у землю хоронить.

І ось ти вдома, вулиця знайома,
З сльозами мама на воротах тебе жде.
А друга мати - тиха, сивочола...
Відказує: "А мій ніколи не прийде".

Підходиш ти, як рідну обіймаєш
І кажеш: "Вчора в сні до мене приходив.
Казав, що дуже сильно вас кохає,
Та Україну більш за все любив.

А ще просив вам також передати,
Що там, на небі, добре йому жить.
Вже не болять його пекучі рани,
Та серце за одне йому болить.

Що ще не встиг він дім побудувати,
Й садок вишневий поряд посадить,
Що ще не встиг кохану відшукати
З якою б зміг сім'ю створить.

Він хотів жити, він просто хотів жити,
Не йти так рано в той холодний дім.
Він зовсім не жадав героєм стати,
Не прагнув також помирати молодим".

Ридає небо і земля ридає...
Героя вже навік у дім несуть,
І не вмирають, герої не вмирають!
Вони на небі, вони в серці в нас живуть.

Вони - це ті, хто не боявся смерті,
Хто нас від "брата" мужньо захищав,
Хто в бій ішов із серцем розпростертим,
Хто нашу землю - Україну визволяв.

Прости нам, Боже, вибач, Україно!
Що ми, як Юди, зрадили тебе.
Ми взяли гречку, стала ти руїна,
А хтось і взагалі у дім вже не зайде...

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Трагічні події на Майдані спонукали юну дівчину до творчості

"Не залишай на потім всі слова любові" - молода поетеса презентувала читачам свою лірику

Міській владі рівнянин присвятив вірша про свої проблеми (+ФОТО)