Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Для сильної нації потрібна сильна економіка

На важливості економічного фундаменту незалежності держави Олег Червонюк наголошує невипадково. Кожна нація, переконаний він, бореться за місце під сонцем. А для цього – прагне завоювати чужі ринки своєю продукцією і витісняти імпортерів із власного ринку. А щоб валовий внутрішній продукт зростав і держава мала чим конкурувати на світовому ринку – потрібно розвивати виробництво, будувати заводи.

– Ніхто не зацікавлений у тому, щоб українці були сильною нацією, – переконаний Олег Червонюк. – Навіщо це Європі? Сьогодні у нас стає все менше і менше напрямків, де ми могли б працювати самостійно і заробляти кошти. Автомобільний ринок України вже належить Європі. Ринок легкої промисловості – Туреччині і частково Китаю. З літакобудування нас витіснили. Сьогодні залишаються дрібні ринки, за які ще можуть іти суперечки між іноземцями – приміром, ринок солі чи соди. А глобально ринок України вже належить Європі. Що залишається нам? Торгівля? Так і тут українці – переважно наймані працівники, а основний прибуток іде за кордон. І це я говорю про заробіток, а ще ж гроші з українського ринку можна просто... вкрасти. Маю на увазі вивезення сировини: лісу-кругляка, торфу, бурштину, інших природних ресурсів. Тут для зацікавлених зовнішніх гравців – неоране поле роботи... Для чого я все це кажу? З однією метою: люди повинні розуміти, що ніхто крім нас нам державу не збудує.

Із зовнішньою протидією виходу українських виробників на світові ринки власник Рівненського льонокомбінату стикається періодично, і тому власні думки аргументує конкретними прикладами. Буквально за останній час таких промовистих прикладів було два.



– У Туреччині ми мали намір представити тканини льонокомбінату на міжнародній виставці – так спочатку з нас запросили 10 тисяч доларів за три дні участі, зажадали купу інформації про підприємство – і в підсумку взагалі відмовили. А днями отримав відмову в канадській візі, хоча до того чверть століття не мав відмов від жодної країни. А все через те, що у Канаді я планував вивчити їхні технології видобутку торфу і, можливо, придбати для льонокомбінату обладнання з його переробки. Адже у нас є котельня, яка може працювати на такій сировині, виробляти енергоносії і не тільки повністю забезпечувати підприємство, а й продавати надлишки. А торф – це ж величезне природне багатство Рівненщини, яке ми можемо не продавати, а переробляти на місці для користі державі й людям. Не пустили. Так і написали у відмові: є, мовляв, ризик, що ви відкриєте у Канаді власний бізнес!.. Звісно, їм вигідніше, щоб українці їхали за кордон на заробітки, як робоча сила. А Канада – серед світових лідерів торф'яної галузі. Їм потрібно, щоб Україна прогресувала в цій сфері? Це ж зменшення частки ринку! Ось вам і пояснення. На глобальному ринку в нас немає друзів. Нікому не потрібно, щоб Україна розвивалась, виробляла продукцію, експортувала. Нікому – крім нас самих... А технології переробки торфу все одно вивчатиму.

Для того, щоб Україна як держава мала майбутнє, нам потрібна проукраїнська політика – і внутрішня, і зовнішня, переконаний Олег Червонюк. І вони – взаємопов'язані.

– Внутрішня політика повинна бути спрямована на те, щоб люди жили краще. Для цього потрібно працювати і забезпечувати ВВП. А зовнішня політика – це продовження внутрішньої: лобіювання на зовнішніх ринках інтересів вітчизняних виробників, аби вони вигідно експортували вироблену продукцію, держава отримувала прибуток і люди, знову ж таки, жили краще. На жаль, Україна сьогодні не має власної зовнішньої політики. А серед усього різноманіття партій бачу за великим рахунком лише дві – проросійську і проєвропейську. Байдуже, які вони мають назви. Важливіше інше: проукраїнської партії – немає. Як і кандидатів у Президенти. Усі наші президенти були і є або проросійськими, або проєвропейськими.

– Ви чимало часу проводите за кордоном, але досі не переїхали туди на постійне проживання. Адже чимало власників бізнесів так і роблять, а українськими активами управляють дистанційно, – цікавлюся в Олега Казимировича наприкінці розмови. – Не думали наслідувати їхній приклад?

– Ні, – сказав як відрубав Олег Казимирович. – Навіть і не думаю про таке. Мені подобається в Україні, я люблю Україну. Розумієте, це як з жінками: є ж гарні, молоді, зі спортивною фігурою, але все одно найбільше я люблю і любитиму свою маму!.. Можна навіть посваритися з мамою, можна вважати, що вона в чомусь неправа. Але ж від того ми не перестаємо її любити! І вже точно ніколи не проміняємо на іншу жінку.