"Без домівки та права голосу" або "як не дозволили голосувати переселенцям"

Та, зрозуміло інше, що півтора мільйона переселенців залишилися за бортом голосування на місцевих виборах, після прийняття рішення Верховним судом 25 липня 2018 року у справі №161/16573/16-а про фактичний недопуск вимушених переселенців з Донбасу до участі у них. Право голосу втратили понад півтора мільйона громадян України!

Ще після прийняття у 2015 році закону "Про місцеві вибори", внутрішньо переміщені особи втратили можливість голосувати за депутатів на місцях. Незважаючи на те, що сам закон не містив прямої норми, яка обмежує виборчі права переселенців, його пункти говорили, що право голосу на виборах всіх рівнів мають громадяни України, які досягли на день проведення виборів вісімнадцятиріччя і проживають у межах відповідного виборчого округу.
Це трактування де-юре дозволяло таким громадянам брати участь в місцевих виборах. Але де-факто закон встановив вичерпний перелік документів, які підтверджують місце проживання виборців. Такими документами є паспорт України або тимчасове посвідчення громадянина України (для осіб, недавно прийнятих до громадянства).



І ось цей перелік цілком відрізав переселенців від участі в місцевих виборах. Відмітка про реєстрацію місця проживання проставляється в довідку переселенця, а не в паспорт. А, сама ця довідка не є документом, що підтверджує факт проживання на певній території!?

На довершення до всього судді додали, що місце реєстрації не повинно бути тимчасовим (а, переселенці, то у нас ніби "тимчасово внутрішньо переміщені" до моменту феєричної перемоги на Донбасі).

По суті, ВСУ підтвердив свої рішенням, що інститут прописки часів СРСР продовжує діяти в Україні, незважаючи на те, що саме поняття "прописка" було скасовано ще в 2001 році.

У самому рішенні Верховного суду говориться, що воно остаточне і оскарженню не підлягає!

Що ж із цим всім робити?


ВСУ чомусь зовсім проігнорував статтю 24 Конституції України, яка говорить, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень на підставі місця проживання.
Також ВСУ не прокоментував статтю 38 Конституції, де сказано, що громадяни мають право вільно вибирати органи місцевого самоврядування.

Верховний суд України геть забув за статтю 8 Закону "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", у ньому міститься норма про право вимушених переселенців голосувати на місцевих виборах.

ч. 2 статті 2 Закону про свободу пересування передбачено, що "Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Цю норму Закону Верховний суд в своєму рішенні теж проігнорував.

Якщо йти за такою логікою за якою пішов у своєму рішенні Верховний суд, то як тоді могли голосувати приїжджі "не переселенці", а просто ті хто приїхав вчитися або працювати у міста з регіонів? Чому їм можна голосувати і ніхто не з'ясовує чи є їх місце реєстрації є постійним або тимчасовим? Тут вбачається дискримінація великої групи громадян.

На щастя, законодавством передбачено механізм перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими або винятковими обставинами. Зокрема, звернення до Конституційного Суду з проханням визнати неконституційними норми законів, застосованих судом при вирішенні справи. Є варіант звернутися до Європейського суду з прав людини з метою встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Переселенці на сьогодні мають набагато менше прав, ніж трудові мігранти або студенти, які також змінюють своє місце проживання. Вважається, що трудовий мігрант - це його вибір, він поїхав із Рівного до Києва, і коли треба - він повернеться додому і проголосує. Точно такий же вибір у студентів, коли вони приїжджають до Києва, їм дають кімнату в гуртожитку, вони виписуються зі свого будинку і отримують тимчасову реєстрацію в гуртожитку. А, переселенець не може поїхати ні в Луганськ, ні до Донецька. І, не може голосувати.

Позбавлення внутрішніх переселенців права брати участь у формуванні органів влади всіх рівнів і бути обраними, є грубим порушенням основних прав громадянина України, закріплених в Конституції України, а також ряді міжнародних конвенцій.

Півтора мільйона вимушених переселенців - це не електорат цієї влади, вони ніколи не проголосують за представників влади на цих територіях. Тому, радянський інститут прописки для них продовжує існувати в такій витонченій формі, не дивлячись на те, що це суперечить статтям Конституції, де сказано, що ніхто не може бути дискримінований за місцем свого проживання, і що люди мають право обирати органи місцевого самоврядування. Особливо це актуально для тих регіонів, куди масово переїхали переселенці. Влада руками Верховного суду говорить їм: ваші голоси нікому не потрібні, ви не повинні впливати на політичну ситуацію в наших регіонах.

Ця тема має чисто політичну спрямованість. Найближчі місцеві вибори на Рівненщині і по всій Україні відбудуться в 2020 році. Але вже зараз цим людям кажуть - ви ж тут не жили, значить, не маєте права голосувати за місцеві ради. Це вигідно для влади. Цікаво й те, а як будуть пораховані їхні голоси на парламентських і президентських виборах. Адже багато хто не стануть розбиратися в тому, де можна голосувати, де не можна, і будуть вважати, що у них взагалі немає права голосу.

Судячи із повернення до реалій совка "небажаним" громадянам можна очікувати і на вилучення паспортів (як у селян до 1974 року). Із, наступним "логічним" кроком щодо створення резервацій для вимушених вигнанців із власного краю.
Та не зважаючи ні на що вірю, що і це поборемо.