Кінолог розповів правду про свого службового пса

Знайомство Макса та Олександра розпочалось рік тому. Німецькій вівчарці Максу було 8 місяців, контрактнику Олександру 20. Пес був дуже активний, неслухняний та грайливий, а контрактник Олександр боявся собак через спогад з дитинства, але стійко вірив у своє покликання бути кінологом. Історія їх дружби почалась з невпевнених поглядів один на одного, але переросла у стосунки повні довіри та розуміння.



Молодший сержант Олександр Чипорнюк потрапив до 2 Галицької бригади з Житомирської області:

- Коли прийшов до військкомату однозначно ще не мав уявлення про те, куди йти служити. Але дуже хотів займатись з собаками. Друг кликав до прикордонників, бути там кінологом. Я ж подивився багато роликів про Нацгвардію, читав статті і подумав тоді, що це престижно бути нацгвардійцем. Мене запитали: «до Львова чи до Києва?». Я вибрав Львів, бо місто подобалось.

Після підготовчого курсу склав присягу та залишився служити у першому батальйоні бригади, у Львові. Вже через пів року службу підписав контракт із Нацгвардією.

- Після підписання контракту розповів командиру роти, що хочу стати кінологом. Той лише підтримав мою ініціативу. Я сходив в кінологічну службу, подивився, як там організовується служба, які собаки. Зрозумів, що тут почуваю себе комфортно. Мене сказали, коли я поїду навчатись до Навчального центру НГУ в Золочів і я почав готуватись. Тоді я і познайомився з Максом. Знав, що на навчання поїду вже з ним.

Молода, ігрива та непосидюча німецька вівчарка Макс тепло зустріла Олександра. Хотіла гратись, але точно не навчатись.

- 4 місяці я і Макс проходили підготовку у Навчальному центрі. Зізнаюсь чесно – іноді було дуже важко. Пес постійно хотів бавитись, а треба навчатись. Різні моменти були але руки я не опускав. Макс проходив спеціальний курс по розшуку людей. Є різні методики навчати собаку віднайти людину і ми почали пробувати по черзі. Дуже довго підбирали підходящу. І, здавалось, тільки запрацювало і… знову Макс відмовляється вчитись.

Тільки терпіння і щира віра в Макса дозволила Олександру виховати справжню службову собаку. Розповідає, що в якийсь з днів пішов з собакою до лісу і там провів майже пів дня – знаходив контакт. Тоді серце Макса і розтануло, почав проявляти здібності по пошуку людини. Спочатку знаходив в радіусі 100 м, потім 500, а згодом і до кількох кілометрів.

- Зараз Макс слухається тільки мене. Якщо інша людина подає йому команду, то собака поглядом питає, чи можна виконати. У нього, як і в людини, бувають різні настрої. Якщо сумує, то завжди намагаюсь з ним погратись – це його веселить. Іноді і балую. Цукерки, звісно не даю, а от домашню котлетку можу. До відсутності солодощів Макс ставиться з розумінням, а від м’ясного з дому ніколи не відмовляється. Кажуть, що в армії люди знаходять друзів назавжди. Я теж знайшов свого вірного друга, який разом зі мною виконує бойові завдання. Якби мій пес міг прочитати, скільки всього хорошого я думаю про нього, то, мабуть, запишався.