Віктор Пражмовський: “Козацтво для мене не хобі чи професія – це вже мій спосіб життя”

Один з таких людей – Віктор ПРАЖМОВСЬКИЙ, керівник Рівненської обласної федерації козацького бойового мистецтва “Спас”.

– Розкажіть, ким є Віктор Пражмовський в житті.
– В житті я тренер, вчитель та козак.

– З чого розпочалося ваше козацтво?
– Зараз складно визначити, як у нас кажуть, це була ціла низка заходів, спрямованих на щось, у моєму випадку на те – щоб стати козаком. Захоплення козацтвом розпочалося з книжок, це був клас п'ятий-шостий, багато читав з цієї тематики, далі по наростаючій. (Посміхається.)



– Розкажіть детальніше про “Спас”.
– “Спас” – це світогляд воїна-охоронця Краю. Краю, саме слово з великої літери, де ти живеш – у краю, звідти походить Україна, або в краю – Вкраїна. Звідти походить – українці, вкраїнці. Якщо добре пошукати в етнографічних дослідженнях XIX століття, коли етнографи-народознавці ходили по селах та запитували: “А хто ви, люди, будете? Як ви називаєтесь? Люди відповідали – люди та й годі. Сама назва тих часів була – люди, які живуть у краю, відповідно українці. А “Спас” і козацтво – це вищезгаданий світогляд, за яким ми будуємо своє навчання, виховання, свою роботу з дітьми. Воїни – мають бути кращими!

– Як працює “Спас” у Рівному?
– У Рівному функціонує три осередки Рівненської федерації “Спас”: ЗОШ №25, м.Рівне, вул.Є.Коновальця, 17, малий спортзал – тренер Віктор Пражмовський; НВК №19, м.Рівне, вул.Макарова, 48, приміщення біля спортзалу, 2 поверх – тренер Василь Венгерський; ТРЦ Чайка, зал “Альфа” – тренер Микола Скубік.




– З якого віку набираєте дітей на навчання?
– Працюємо з дітьми від шести років, у нас функціонує три групи: молодша – від шести до восьми років; середня – від дев'яти до 13 років; та старша – від 14 до 20 років.

– “Спас” – це як патріотичне виховання, спортивний напрямок, чи комплекс заходів?
– Правильно – це комплекс заходів. Те, що ми робимо, знаходиться на межі п'яти міністерств. Перше, це Міністерство молоді та спорту, друге – Міністерство освіти та науки, третє – Міністерство культури та туризму, четверте – Міністерство оборони і п'яте – Міністерство охорони здоров'я. Звичайно можна було перейти лише на спортивну діяльність, з точки зору досягнень, результатів, це могло бути значно легше. До тебе проходять діти, ти проводиш профвідбір за різними методами спортивної морфології, ще там певних методів, з цих оглядів визначаєш, кому це підходить, та вже працюєш над тими, у кого кращі показники та більше прагнення, приділяючи більше уваги на кращих з групи. Зазвичай, це стандартна схема роботи спортивної групи.

– У спорті орієнтир завжди на кращих?
– Ми також орієнтуємося на кращих, але виходимо з тієї позиції, що всі добрі, просто кожен потрапив у різні умови. Тому намагаємося більше виховувати людину, воїна охоронця Краю, зрештою українця, а вже потім говорити про якісь спортивні досягнення. Взяти до прикладу туристичний похід, він не може мати прямого відношення до спортивних досягнень дитини, але якийсь вплив все таки має. Ми прагнемо виховувати людей, які в першу чергу вміють думати, ширше дивляться на ситуацію.



– Які ще завдання ставите у роботі з вихованцями?
– Головне завдання – це навчити думати, далі – зміцнення здоров'я, а потім йде навик самозахисту, або простіше – навчити битися. Ще, влітку ми проводимо наметові вишкільні табори, де робота з дітьми проводиться набагато ретельніше. Тематика – це, звичайно, тренування, три-чотири на добу, включно з нічними, там заняття з тактичної підготовки, тактика дій малих підрозділів (це для наших старших вихованців), заняття з туризму, рукоділля, господарська діяльність, нічні чергування, вечірні казочки біля вогнища. Наприклад, минулого року читали книжку Сашка Лірника, я ще намагався відтворювати його манеру розповіді, діти від таких історій у захваті. Ще купання, ігри у воді, з цим найскладніше, дуже важливо вибрати водойму, в яку безпечно заходити дітям, от вчора їздили вибирати місце розташування для цьогорічного табору, і я залазив у водойму, перевіряючи зручність заходу та глибину. Саме глибина водойми змусила нас відмовитися від постійної дислокації табору на полі Берестецької битви, адже там річка стала надто глибокою.

– Виїзні табори ви проводите для своїх вихованців?
– В основному для своїх вихованців, але іноді ми беремо дітей зі сторони, тих, хто попросить. Цього року я розглядаю один заїзд, для дітей, які не є вихованцями “Спасу”, віком від 9 до 13 років, але ще ми точно не визначилися, проводити його чи ні.



– Яка тривалість одного заїзду?
– Один тиждень. Є дуже багато нюансів, пов'язаних з цим, насправді відпочити можна за два тижні, але, як показує практика в наметовому таборі це складнувато, не так дітям, як тим, хто за ними наглядає. Оптимальним варіантом є 10 днів, за цей час можна чогось навчитися, але ми такого часу собі не можемо дозволити, адже значна кількість дітей їде до табору вперше.

– Скільки таких таборів проводите за літо?
– Як коли. Були роки, коли ми проводили три табори за літо, кожен з них мав свою специфіку. Для старших це табір, який можна назвати військово-патріотичним, тобто військова тематика, тактика дій малих військових підрозділів та все, що з цим пов'язано.
Для молодших – це тренування зі “Спасу” та різні іспити, наприклад, на право носити пояс, це також дуже важливо. У нас в Рівненській області спасівці просто так пояс не чіпляють, для цього потрібно пройти по склу, пробігти курган відповідну кількість разів (курган – це з водою в роті біжиш на пагорб і поливаєш цією водою якусь рослину. Цей іспит називається Курган, він взятий з легенди про Івана Сірка), кидаємо ніж на живіт, а також ходіння по вугіллю, але по вугіллю до десяти років не даємо проходити.



– Яким ви є для вихованців, серйозним наставником?
– Я злий і сердитий. (Посміхається.)

– Як мотивуєте вихованців, особливо молодших?
– Ігри. У мене є мотиваційна таблиця. Той, хто добре працює на тренуваннях, отримує певну кількість плюсів. От нещодавно проводив опитування, на що вихованці бажають їх обмінювати, є теми для роздумів та обговорення.



– Розкажіть про ідею козацького табору “Гайдамаки”. Ви є його основоположником?
– Ні, я не був основоположником. Якщо ми говоримо про “Гайдамаки”, то це територія, де мають можливість зібратися козаки з різних козацтв, їх у нас в Україні багато, в Рівному трішки менше. Це люди, які бажають щось робити, організовуватися для втілення певних заходів. Від початку “Гайдамаки” розглядалися як місце, де можна поставити коней, адже загальноприйнятий стереотип – козак з конем, а їх утримувати було ніде. Отож багато років тому один з козацьких отаманів активно шукав місце для конюшні, і, оббивши пороги багатьох установ, було виділено це місце. Тоді це фактично було сміттєзвалищем, адже три дні грейдером вигрібали звідти сміття.

– У якому році це відбувалося?
– Я вже точно не пам'ятаю, напевне, років вісім тому. Але на той момент я ще не був причетний до “Гайдамаків”, я туди прийшов дещо пізніше, десь за два роки після створення табору.



– Скільки козаків у Рівному та Рівненській області?
– Козаків на Рівненщині дуже мало, може, з десяток, всі решта – це полковники, генерали, їх суттєво більше. (Сміється.)

– Правильно розумію, в сучасному козацтві також існує ієрархія?
– Так, комусь та ієрархія потрібна.

– Для вас козацтво – це хобі, захоплення, чи це вже спосіб життя?
– Напевне, спосіб життя, бо я вже кілька років лише цим і живу.



– Козацькі настрої мають регіональний розподіл? Якісь регіони України в цьому активніші?
– Так, є регіони активніші, але в кожному регіоні є якісь свої особливості. Західна Україна суттєво відрізняється від традиційно козацьких територій, але там накладається своя демографічна ситуація. В цю частину України було завезено дуже багато населення з північно-східних регіонів Радянського Союзу, до того потужна русифікація протягом багатьох років, з цього виникає багато нюансів. Якщо детально все розповідати, це займе кілька днів.

– Попереднє запитання – це швидше власна цікавість.
– Напевне, потрібно говорити не про відмінність козаків з різних частин України, а про відмінність козаків та так званих генералів. Є козаки, а є ті, хто в дитинстві не награвся в армію чи солдатиків, їм погони подавай та інші почесті, їх у наших колах називають “Будьмо гей”. Це як в анекдоті “Відро води вип'єш? – Хіба я кінь? А відро горілки? – Хіба я не козак?”
Є люди, яких насправді мало, їхня позиція багатьом не подобається, але вони вперто роблять свою роботу. Це, власне, і є справжні козаки.



– Повернімося до табору “Гайдамаки”. Ваші вихованці беруть участь у багатьох заходах – показових виступах, битвах, постановка “Трої”...
– Ідея “Трої” належить Юрію Журавлю (Юрій Журавель – український музикант з Рівного, лідер та вокаліст гурту “От Вінта!”, художник, аніматор, громадський діяч, актор і сценарист – прим. авт.). Ми спільно готували цей проект, наших дітей ганяли під сонцем півтори години, щоб відзняти ролик тривалістю п'ять хвилин, але ролик вийшов гарний, видовищний, і стріли літали, й інші цікаві кадри. (Сміється.)
З приводу інших реконструкцій – як коли, іноді ми запрошуємо гостей, іноді власними силами проводимо. З приводу співпраці з реконструкторами (люди, які відтворюють історичні події – прим. авт.) ми дуже часто сперечаємося, це внутрішні конструктивні суперечки, я з повагою ставлюся до їхньої роботи. Реконструкторам, наприклад, не подобається, що ми носимо широкі шаровари, більше того – наші шаровари зі штучної тканини, вони доводять що в українців не було бойових мистецтв, що на Січі не було розвідувальних підрозділів, та таке інше. Дуже багато полеміки та різних поглядів, але інколи в нас виходить робити хороші спільні проекти, хоч це буває рідко, але ми намагаємося. Посміхається.
Для розуміння “Спас” – є визнаним в Україні неолімпійським видом спорту, змагання відбуваються з українського рукопашу “Спас”, візуально це нагадує рукопашний бій. Зараз ми готуємо документи, щоб ввести як розділ “Спасу” ще кілька традиційних змагань, які будуть визнані як розділ спорту, та за які можна буде присвоювати розряди: “лава на лаву”; “Козацьке фехтування”, “боротьба навхрест”, “боротьба на поясах”, “штовхач”.
Наша воїнська фізична культура, ігрова дуже різноманітна, зараз в мене зібрано близько п'ятисот ігор. Для проведення занять з ігрових мистецтв, на жаль, я не маю можливості навіть половини їх використовувати в роботі з дітьми. От, наприклад, у нас є гра “півнячі бої”, зазвичай ми розпочинаємо ними розваги на “Гайдамаках”, це вміння встояти на одній нозі.
У нас це розвага як розвага, а от на Філіппінських островах традиційно проводять фестиваль, на якому змагаються в “півнячих боях”, “перетягуванні каната” та інші подібні змагання. Переможець цього фестивалю, на протязі року, користується неабиякою повагою в своєму штаті. Ці фестивалі у них збирають кілька тисяч відвідувачів та десятки учасників.



– Для вас “Гайдамаки” це можливість реалізувати проекти чи швидше спілкування з однодумцями?
– Це платформа, де ми можемо реалізовувати різні цікаві проекти та навіть просто зібратися, посидіти, поспілкуватися.

– Чи підтримує козацькі ініціативи місцева влада?
– Однозначно є підтримка на багато наших заходів. В основному наші фестивалі підтримує міське управління сім'ї, молоді та спорту. Звісно, є свої нюанси, але важливо те, що вони надають допомогу. Так саме управління молоді та спорту обласне, вони допомагають уже в ширших заходах, на проведення дитячих таборувань, поїздки на фестивалі по Україні.

– “Пластуни” та “Спасівці” – у чому схожість та відмінності?
– Ми відрізняємся від членів організації “Пласт” тим, що у нас заняття відбуваються частіше, вони є регулярнішими. У “Пластунів” своя специфіка, і вона вузька в кожного пластового куреня, у нас все таки система військової фізичної підготовки, і ми спрямовані саме на це. Осередки “Спас” працюють практично однаково по всій Україні, практично тому, що залежить ще від бачення тренера. Я, наприклад, провідний спеціаліст по іграх в бойовому мистецтві в Україні. Є в мене товариш Сергій Щерпаков з Миколаєва, він також працює в цьому напрямку, але в нього система називається “Козацький грай”, він бій виводить з танцю, і при чому дуже логічно. Він спроможний показати, в чому різниця між рештою єдиноборств та “Спасом”.




– Щоб стати інструктором “Спасу”, що для цього потрібно?
– Насамперед бажання, бажання вчитися самому та вчити дітей. Наприклад, я розпочинав навчання по “Спасу” ще в 1996 році, та навчаюся і досі.

– А саме навчання проводите ви чи потрібно кудись їхати?
– В рамках федерації я уповноважений проводити базові навчальні курси для інструкторів, а потім за бажанням людина їде далі на семінари до Запоріжжя на Хортицю, а саме до Притули Олександра Леонтійовича – президента громадської організації "Всеукраїнської федерації "Спас" , якщо виживе десять днів на Хортиці, буде тренувати

– А на Хортиці все так серйозно?
– Дуже серйозно, повірте мені.




– Як ви бачите подальший розвиток “Спасу” в Рівному?
– Шукаємо інструкторів, тренерів, створюємо нові групи. Умовно кажучи, один тренер здатен охопити сто дітей, це максимальна цифра. Але це не лише про вид спорту, питання йде про національно-патріотичне виховання, а це вже набагато більший спектр роботи. Десять тренерів – це тисяча вихованців, а це вже масштаб, при якому можна робити великі проекти, та ще більше розвивати національно — патріотичне виховання на Рівненщині.


Розмовляла Анна МАЛАШКЕВИЧ.
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.