"Коли ікони готові, дарую їх бойовим побратимам", - неймовірна історія Захисника України

Сьогодні вже важко порахувати кількість осель українських захисників, стіни яких прикрашають ікони, виготовлені військовослужбовцем Анатолієм. Воїн робить їх власноруч на самісінькій передовій, за якихось кілька сотень метрів від окупованого Донецька.

Колишньому будівельнику Анатолію незабаром вже 59 років, однак попри поважний вік він брав участь у Революції Гідності, захисті країни у складі добровольчого батальйону. Наразі він обрав службу за контрактом у Збройних Силах України.

Родом Анатолій з маленького українського села, де люди з дитинства всотують в себе прості але, такі святі ментальні цінності як вірність родині, Батьківщині та захист їх у разі необхідності.

- Я ж українець. Козацькому роду нема переводу. Нехай я маленький, але роблю вагомий внесок у нашу перемогу, – каже цей худорлявий і зовсім сивий молодший сержант.

Попри вік йому зовсім не важко вночі нести бойове чергування на спостережних постах, а вдень обладнувати шанці та рубати дрова.

У вільний від служби час Анатолій "малює" ікони. На перший погляд складно повірити, що таку красу можливо створити тут, на лінії фронту.

У понівеченому ворожими снарядами приміщенні він створив з ящиків від набоїв та інших підручних матеріалів невеликий закуток. За основу армієць бере звичайну липову кухонну дошку. За допомогою кусачок, викладає на ній білим дротом контури малюнка. Потім заповнює його подрібненими кольоровими дротиками та закріплює все лаком.



До речі, матеріал для своїх витворів військовий знаходить поруч, просто на позиціях.

- Я ніде цьому не вчився і роблю це тільки за покликом душі. Коли тривожно, коли хвилююсь, я приходжу сюди, майструю і відпочиваю душею. Згодом, коли ікони готові, дарую їх бойовим побратимам. Плекаю надію, що вони слугують хлопцям оберегами, - розповідає Анатолій.



Ще до 2014 року Анатолій був атеїстом, але війна змінила його світогляд та внутрішні душевні почуття.

- Звичайно, зараз вірю. Буває, іноді думаю, чому я тут мерзну, а не вдома сиджу в теплій хаті. А відповідь дуже проста - я ж мужчина, я маю оберігати свою сім’ю, - впевнений військовий.

Зараз удома на Анатолія чекають кохані жінки – дружина, дві доньки і троє онучок. Про малечу чоловік говорить з особливим теплом, показує в смартфоні їхні відеозвернення та постійно повторює, як сильно за ними сумує.

За повідомленням Операції об'єднаних сил.