"Тільки довбаний коронований вірус зміг нас роз’єднати", - душевна історія рівнянки

Таке відзначення свята важко перенести багатьом рівнянам. Одні про це говорять, інші просто відсувають, але не акцентують на цьому.

Проте є історії, які дійсно є щирими, відвертими та торкаються самих струн душі. Так, рівнянка Оксана Данилова розповіла свою щемливу історію про те, як коронавірус розлучив її з рідними на велике свято Воскресіння Христа.



Пасху в нашій родині не святкували, бо ми пів життя по військовим містечкам, батько військовий. Іноді бабуля присилала паску, але що то таке я толком не знала, просто щось дуже смачне від бабусі.
Вже маючи двох дітей я ввела цю традицію в родині. Спочатку спробувала пекти, та не завжди виходило, середина провалювалася. Якось напросилася за компанію з сусідкою, простояла пів ночі на службі в церкві. Потім по тихеньку, кожен рік почала брати з собою дітей та родичів. Де що почитала, де що перепитала. І це стало вже нашою родинною традицією. А паски з часом почали виходити, смачні, гарні та пишні.
Мої діти вже виросли з родинною традицією та смачною паскою. Це завжди було свято об’єднання, ми разом до нього готувалися, прибирали, готували, йшли до церкви, приходили снідали. Завжди разом. Я навіть не знаю що мені подобалося більше, мабуть підготовка до свята, бо це так класно робити все разом, допомагати малим різати салати, місити тісто, розписувати яйця. В злагоді, весело. Мій син завжди казав «Паска має бути маминою!»
Мої діти росли, вчилися, будували своє життя, але на пасху вони летіли додому, бо паска має бути маминою!!!!
Навіть, коли син був на фронті, мама поїхала туди с пасками. Пів фронту проїхали тоді з пасками та яйцями. Я тоді декілька діб пекла ще й сама. 28 встигла зробити, більше духовка не потягла)))
Бо паска моє бути маминою!!!))))
І тільки довбаний коронований вірус зміг нас роз’єднати. Я дуже хотіла їхати, але щось не вийшло, та й вирішили всі разом що зараз це небезпечно. І от кожен в своїм домі, ми в різних містах, ми не можемо бути разом. Першій раз за весь цей час ми не разом. Серце рветься, сльози на очах, але такі умови часу і ми їх чемно виконуємо.
Хоча сину я все одно вислала свою паску)))) Бо паска моє бути маминою)))
Давайте вже один раз в житті перетерпимо, пересидимо, щоб це скоріше закінчилося і ніколи не повторювалося. Щоб через рік ми про це тільки згадувати, щоб змогли бути разом, обійняти рідних та близьких. Щоб усі були живі та здорові. І щоб все в нас було добре ще багато-багато років. Але для цього треба просто побути дома, пару днів, один раз в житті!!!