Чергування з рівненським спецназом: вантажника побили під час пиятики [ЧАСТИНА 2] [+Фото]

Початок тут: Чергування з рівненським спецназом: постріл біля школи [ЧАСТИНА 1]

Уже за кілька хвилин знову на планшет надходить виклик — бійка по вулиці Гетьмана Мазепи.

Їдемо за вказаною адресою.

— Оце то день сьогодні — купа всього, — кажу. — Минулого разу геть тишина була.
— Правильно, зразу видно, що у людей карантин закінчився, — жартують хлопці. — Хоч офіційно ще ні.

Приїхавши на Мазепи Андрій дзвонить людині, яка повідомила про бійку. Бачимо чоловіка поруч, який одразу підносить до вуха мобільний.

— Ось він, напевно. Під’їжджай.

Але чоловік, побачивши поліцейську машину, уже і сам підбіг, похитуючись.

— Он він тамо лежить…, — намагається щось пояснити.
— Це вас побили?
— Нє… Я викликав. А побили — отам, — махає кудись рукою. — І лежить…

Один «беркутівець» залишається з нетверезим чоловіком, а з іншими двома йдемо шукати, де «отам хтось лежить». Обходимо кілька дворів поруч — нікого.

— Може п’яний якийсь лежав, — кажу. — А потім встав і пішов.
— Може й так, а може десь і побитий дійсно лежить.

І справді за одним з гаражів бачимо напіврозвалений дерев’яний столик з перекинутими пластиковими стопками. Схоже, що місцина, на якій частенько «накривають поляни». А поруч лежить босий побитий чоловік, який намагається підвестися і щось пояснити.



— Це вас побили? — питають поліцейські.
— Мене, мене… Да…, — від чоловіка несе перегаром, він робить зусилля піднятися, але знову перекочується на траву.
— Хто побив?
— Та вони.. Ми тут…, — показує на стіл.
— Ви тут разом випивали, правильно?
— Да…
— Ви знаєте, хто вас бив?
— Та нє, та він тут просто… Випить запросив, а потім вдруг…
— А потім вдруг побив, ясно. Заяву будеш писати?
— Буду.
— А чого ти босий? Взуття де?
— Десь… Тапки… Нє.. Кросовки…
— То тапки чи кросовки? — перепитують поліцейські і оглядають траву поруч. Але ніякого взуття ніде не видно. — Нема тут нічо. Пішли. Це твоє? — показують на пачку прального порошку поруч.
— Моє.
— То забирай і ходи. І ось пакет валяється, теж, мабуть, твій.

Чоловік незграбно підбирає порошок, кладе його в порожній пакет і намагається йти.

— Швидка потрібна? — запитують поліцейські.
— Швидка? Нє-нє..
— Точно? Голова не крутиться? Просто п’яний?
— Не крутиться, — відповідає чоловік, але йде, хитаючись.
— То добре, — «беркутівець» вдягає гумову рукавичку, бере потерпілого за передпліччя і допомагає дійти до машини, щоб той не впав.

По дорозі чоловік розповідає, що працює вантажником на ринку, а оце вирішив випити, розслабитись. Біля авто «друг», котрий викликав поліцію, одразу підбігає до побитого:

— Це ж не я тебе бив? Правда ж, не я? Я його не бив, хлопці, чесно, то вони… То він…
— Хто такі вони? Хто такий він? Ви знаєте тих людей? — поліцейські намагаються добитися від нетверезих чоловіків хоч щось внятне. — Це не він вас бив? — перепитують в побитого.
— Нє… не він… Там такий був.. Інший.
— Да-да, — піддакує «друг». — То другий.
— Який другий? Як він виглядав?
— Ну такий от… В куртці. Такій тіпа як під кожанку. Побіг він десь туда…кудась.

Зловмисника «в куртці тіпа під кожанку», який «побіг туда кудась» в полі зору не видно. Спецназівці уточняють в потерпілого чи писатиме він заяву, на що той кілька разів каже, що писатиме, потім, що ні, після того, що не знає…

— Кароче, — говорить один з бійців. — Везем його в міськвідділ через освідчення (медичне освідування в наркодиспансері на визначення стану сп’яніння, — авт.), а там хай пише щось. Все одно, якщо відмовиться, то має написати, що відмовляється.

Побитого вантажника забираємо, його друг ще деякий час за нами біжить:

— Чуєте, а як мені узнать потім, шо з ним?
— На 102 можеш подзвонити, спитати.
— Я не хочу на 102. Я хочу потім знать, де він.
— Ну то ж я тобі дзвонив, коли ми сюди під’їхали, — каже старший екіпажу. — То мій номер маєш. От мені і подзвониш.

Поки їхали до наркодиспансеру, потерпілий всю дорогу спілкувався сам з собою, бурмотячи щось собі під ніс.

— Оце так вічно, — розповідають хлопці. — П’ють з кимсь, не знають з ким, а потім б’є їх хтось, не знають хто.

Біля медзакладу чоловіку пропонують пройти до лікаря. Він опам’ятовується, що босий.

— А як я піду? Я ж босий.
— А до машини як йшов? Так і тут йди.

Двоє «беркутівців» ведуть його в лікарню, ми з третім залишаємся на вулиці.

Під’їжджає патрульна машина — теж когось привезли. Бачу, що на шевронах написано «ТОР» (спецпризначенці патрульної поліції, — авт.). Стоять на вулиці, чекають своєї черги. Чоловік, якого вони привезли намагається довести патрульному, що від освідчення не відмовлявся, а патрульний йому — що спочатку відмовився, а потім уже погодився...

— Бачиш в мене нагрудну камеру, — каже патрульний. — Тут все записано. Коли відмовлявся, а коли не відмовлявся.
— Бачу, — говорить чоловік. — Ми ще те відео передивимось.
— Обов’язково передивимось, — каже поліцейський. — Ще і не раз. І в суді.

Виходять спецназівці з «нашим» потерпілим. Той дістає пачку цигарок і намагається закурити.

— Де ж ти куриш? — роблять зауваження поліцейські. — То ж не в себе дома. Он урна є, місце для куріння. Підійди до неї і кури.
— Ну то я ж босий, — знову ниє чоловік.
— Чуєш, чоловіче, — звертається до нього патрульний. — А ти в яких військах служив?

Потерпілий невнятно відповідає, де служив.

— Ну. То що вас там босими не вчили ходити? )))

Потерпілий неохоче таки підходить до смітника і підкурює там.

— Що у вас? — питає «беркутівець» патрульного.
— Стандартно, — посміхається патрульний. — А у вас?
— І у нас стандартно )))

Виходить молоденька лікарка в масці з драгером. Потерпілий зітхає:

— А я тіки підкурив.
— Туши давай, дихнеш і докуриш.

Чоловік поривається підійти до лікарки.

— Не треба! — різко говорить лікарка. — Стійте там. Я вмію ходити — сама підійду.

Поправляє маску і підходить до чоловіка:

— Дихайте. Сильно. Я скажу, коли хватить.
— Ото ти до нього підходиш, — сміються спецназівці. — Як на свіданіє прям )))

Потерпілий чоловік теж сміється.

— О, бачиш, уже смієшся. Що, дівчина сподобалась? Женився б на такій?

Чоловік встигає докурити, якраз поки лікарка дає висновок.

— 2,5 проміле, — читає «беркутівець» з папірця. — Щастить нам щось на цю цифру.
— А 2,5 — це яка доза? — цікавлюся.
— Норма — 0,2 проміле. А це — майже в 13 разів перевищує норму.
— Ну а скільки треба випити, щоб було 2,5? Ну от, як мені — на мою вагу приблизно?
— Та це від багатьох факторів залежить, не лише від ваги. Як давно людина бухає, в яких дозах і ще багато чого. От він, наприклад, завтра вип’є стакан води і йому знов стане «добре». Ладно. Поїхали. Чоловіче, йди в машину.

Чоловік спокійно підходить до машини, сідає ззаду в «клітку», спирається, акуратно закидає ноги:

— Ну закривайте, поїхали.
— Я ще такого не бачив! — сміється патрульний. — Оце то класно до вас сідають!
— Ти знаєш, я і сам такого давно не бачив, — спецназівець теж сміється, — то ж переважно не всадиш )))

Біля міськвідділу чоловіку пропонують пройти всередину написати заяву.

— Та не буду я нічо писать. Не хочу.
— Ну то напишеш, що відмовляєшся. Маска є в тебе?
— Десь.. вроді була.., — риється в своєму пакеті, намагаючись знайти. — Нема.
— То без маски не зможеш зайти... А почекай, у нас вроді десь була ще якась одна.
— А що в міськвідділ без маски не пускають? — запитую, поки «беркутівці» шукають чоловікові маску. — То ж поліція. А якщо в людини щось термінове?
— То на вулицю до неї виходять і там все пишуть. Всередину не можна.
— Тримай, — спецназівець протягує чоловіку маску. — Вдягай і пішли.
— Та не хочу я ніяких заяв. Відмовляюся, претензій немаю.
— Ну то так і напишеш. Але написати треба.
— О, я ще й босий! — чоловік знов згадує, що у нього нема взуття. — Як я так піду?
— Так як всюди ходив. Ну нема у нас запасного взуття.
— А вдруг я заболію? То шо? Хто за це буде отвєчать? — чоловік продовжує причитати, але уже йде в відділ. — От заболію, і ви всі будете виноваті.
— От лежати на землі під гаражами, то норм було, — кажу. — А от якщо босий пройдете два кроки, то винні будем ми. Ну логічно, а чо )))

Заводимо чоловіка в міськвідділ, передаємо поліцейським і їдемо патрулювати далі. На вулиці уже темніє.

Читайте продовження репортажу: Чергування з рівненським спецназом: «притон» в екс-притулку для безхатьків [ЧАСТИНА 3] [+Фото]

Тетяна ЗАКОРДОНЕЦЬ