Аліна Коваленко: “Заради майбутнього час фахівцям зайняти свої місця”

Невтомна та жорстка на роботі й мила та приємна у спілкуванні. Все це про неї – Аліну КОВАЛЕНКО.

Вчителька географії та біології за освітою, вона почала свою кар’єру у 1997 році з посади завідувачки оргвідділу райдержадміністрації. Наприкінці того ж року працює над підготовкою створення райради.

Аліна Коваленко, екс-голова Корецької районної ради, магістр державного управління – людина, закохана у свій район. За період її перебування на цій посаді (2006-2010 роки) вдалося здійснити справжній економічний прорив, адже за її керування були відремонтовані десятки шкіл та садочків у районі, відкриті ФАПи у селах Устя, Весняне, Старий Корець, з’явились нові дитячі садки у селах Головниця, Черниця. Окрім того, на рахунку цієї керівниці й відкриття панчішної фабрики із залученням польських інвестицій та поява асфальтного заводу. Отримали газ у свої домівки десятки сіл району, було прокладено центральну гілку водогону в місті Корець. Аліна Коваленко – саме та чиновниця, про яку і говорять її конкретні справи. Втім, цей перелік далеко не є повним, а ось пам’ять та повага до цієї жінки на Кореччині є беззаперечною.



– Пані Аліно, чим займаєтесь сьогодні?

– Я працюю в аграрному секторі району і є заступницею директора ТОВ “Міатерра”. Це товариство сільськогосподарського напрямку. Ми є компанією, яка входить до складу холдингу “Агріколь груп”. Земля наша знаходиться на території Корецького району. Ми обробляємо 1300 гектарів землі. В обробітку у нас на сьогодні знаходиться 1000 га та на розкорчування 300 га. Сіємо ми переважно кукурудзу, до п’яти сортів.

– Як працюється в цьому секторі станом на 2020-ий рік?

– Він надзвичайно цікавий сьогодні й, напевно, найприбутковіший. Хоча, у законодавчому полі, він найважчий. Самі по собі закони не є досконалими. Якщо для прикладу взяти Закон про оренду землі й новий закон, прийнятий про продаж землі – вони, на мою думку, є недосконалими. Через те, що його на певному етапі використали для політики, але людям нові положення не роз’яснюють, а тільки використовують на політичному “поприщі”.

– Які переваги для Кореччини відкриває реформа децентралізації?

– Ми на сьогодні депресивна територія, на превеликий жаль. Ми є та територіальна громада, яка на 85% дотаційна. І, на жаль, ми маємо бюджети досить мізерні. Ми практично жили на дотаціях. У зв’язку з тим, що буде перегляд бюджетної бази наповнення, я думаю, що територіальна громада отримає більші об’єми бюджету для розподілу.

– Які найболючіші проблеми на окрузі ви, насамперед для себе, окреслили?

– Ми маємо “нульову” промисловість. Практично сільське господарство і малий бізнес, який теж виживає бездотаційно. Особисто для себе я вирішила: чому я прийшла в цю команду, що мене найбільше зацікавило і найбільше мені сподобалось. На з’їзді, коли я особисто слухала виступи, то отримала потужний заряд енергії. Люди по партії мене ніби окрилили. Я побачила ідеологію нашої нової сили, мету, яку ми ставимо. Це мені дуже сподобалось!

– Тобто, ви для себе зрозуміли, що таке “економічний прагматизм”?

– Економічний прагматизм для мене був завжди цінним поняттям у політиці. Чому? Через те, що він є основною складовою наповнення нашого бюджету. Ми повинні створити сьогодні привабливі умови для інвесторів та підтримати малий та середній бізнес. І справи підуть. Повірте.

– А які підприємства, на Кореччині мають всі шанси піднятись, у разі їх підтримки на рівні держави?

– На сьогодні, якщо зробити оцінку життя самого Корецького району, переважно зараз працюють підприємці, які створили собі сімейний бізнес. А в моєму розумінні – сімейна справа може бути на старті, далі вона має розгорнутися і дати в бізнесі робочі місця. А цього ми маємо дуже мало. Невигідно. Тому процвітає тіньовий бізнес. І він буде існувати доти, доки держава не “засвітить» своєї підтримки й зацікавленості у виробництві та розвитку. Загальними гаслами ніби робиться все, але конкретно не робиться нічого.

– Отже, проблема із промисловістю. А як щодо дорожнього покриття?

– Напевно, ми нічим не відрізняємось від решти територій нашої держави. Ми маємо красиву трасу Рівне – Київ. А що відбувається обабіч траси? Цим ми нічим не відрізняємось від загальної проблеми України. Сьогодні 75% доріг називаються вже тільки “напрямками”. Якщо є дороги, які можна було б використати, то на них ще радянське покриття, яке вже знищили лісовози. І мізерні бюджети, які виділяються на місця, не покривають витрати на автомобільне покриття європейське, яке коштує шалені гроші. Ще коли ми працювали, то могли робити тільки кілометр-два – більше в рік нам не виходило. А у результаті об’єднання можна зробити значно більше, оскільки самі громади будуть власниками свого власного бюджету. І тоді вже не скажеш, що з міста не дають, чи то зверху не дають тощо.
Загалом, ми маємо гарні інвестиційні пропозиції. У свій час нам дали дозвіл на реєстрацію шляхо-будівельної фірми “ОНУР” у себе в районі. Тоді ми мали 280% виконання бюджету. Ми побудували амбулаторії “з нуля”, дитячі садочки. Але це, швидше, виняток з правил.