Як і коли українці святкують другий Святий Вечір

Традиції свята

У переддень Водохреща всі віруючі християни повинні дотримуватись суворого посту.

У другий Cвятвечір, тільки після того, як зійде вечірня зоря, вся сім’я стає на коліна перед образами та молиться Богові. Помолившись, господар сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх. На світковий стіл намощують сіна, кладуть зубці часнику по кутах та застилають все скатертиною, щоб зверху ставити пісні страви. Окрім пісних страв на стіл ставлять «дідуха» на покуття. Насправді, в цей день не обов’язково дотримуватись дванадцяти страв, проте головною умовою є те, що на стіл подають тільки пісні страви: смажена риба, гречані млинці, вареники з капустою, узвар та кутя.



В переддень Водохреща всі християни йдуть в церкву святити воду.
Вода, освячена в надвечір'я Богоявлення — вважалася святішою, ніж на Водохреща.


Після освячення священником святої води, люди несуть її у свої домівки. Батькові ж прийнято брати посудину з свяченою водою і кропилом кропити усіх присутніх у хаті, примовляючи: «Дай Боже, і на той рік діждатися».

Далі господар іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Іноді, — як де ведеться, — господар ще міг кропити тварин свяченою водою, промовляючи: “Во Йордані крещающуся Тобі, Господи”. Молодший син також може брати в руки три пироги та йти вслід за батьком. Перший пиріг він залишає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.

Існує також ще звичай малювати на дверях та вікнах хрестики, які були захистом для домівки та оберігали від нещасть.

Згідно давніх традицій, коли на дворі запанує темрява, родина повинна виносити із дому “дідуха” й спалювати його в садку, або в іншому місці, щоб “пустити теплий дух”. Такий ритуал відображає прощання з зимою, спалення зими й закликання весни. Коли “дідух” перегорів і солом’яний жар погас, дівчата розхоплювали попіл з “дідуха” і несли на город “щоб огірки родили” і розкидали по городу, “щоб був добрий урожай” у новому році.


Зранку, 19 січня на Водохреща, прийнято вмиватися просто водою, освячену не брали, щоб її не псувати і невиливати потім.