"Пригадала рядки про «весну у серці»… ОГО! У мене й влітку, й восени весніє на серці... Так хочеться, щоб мої вірші зігріли комусь цей лютий місяць
Мабуть, зима стала надто лютою тому, що незабаром мусить поступитися весні. А можливо, тому, що хоче зашкодити комусь купити квіти для коханої у День Святого Валентина… Вона не знає, що кохання не обов’язково промовляти подарунками. Спочатку було слово… Тому дуже сподіваюся на те, що День Святого Валентина у кожній українській оселі буде затишним і теплим, бо найщирішими є закохані серця, які дарують ніжність і надію.

З повагою Наталія Погребняк"


Живи, любов!
Живи, найкраще в світі диво!
Там, де ти, усе загадане можливо...
У душі пісень народжується злива,
і щаслива, я щаслива там, де ти...


ВІЗЬМУ В ПОЛОН ТЕБЕ НА МИТЬ

Візьму в полон тебе на мить
Єдиний раз –
І не посміє розлучить
Ніхто вже нас.

Пірнем в солодку ніжність рук,
Блаженство, рай,
Де кожен дотик, кожен звук –
То згуба... Знай...

Я пригублю очей твоїх
Вогонь живий,
Потонеш в ласках неземних,
Коханий мій.

Забудеш ти своє ім’я,
І все, і всіх...
Твоїм натхненням стану я –
Дитя утіх.

Розбуджу музику в душі –
Мотив п’янкий...
І стану музою тобі
На всі віки.

Візьму в полон тебе на мить
Єдиний раз –
І не посміє розлучить
Нас ворог-час...

ДОЗВОЛЬ, Я ТЕБЕ ЗАЦІЛУЮ

Дозволь мені поглядом ніжним
Тебе цілувати. Дозволь!
Думкам віддалася я грішним –
Над ними ти справжній король.

Дозволь… Цілуватиму очі,
Які забирають в полон
Серця й сподівання дівочі,
І мрії, і спокій, і сон.
Дозволь!.. Цілувати ті руки,
У теплих обіймах яких
Тріпоче кохання і муки,
Цнотливість народжує гріх...
Дозволь цілувати в цей вечір
І сміх твій, і серця биття,
Забутись в пориві безпечнім,
Приспавши своє каяття...

Спасибі за радість святую:
Кохання – то щастя дитя.
Дозволь… Я тебе зацілую
Всього до напівзабуття.


ЖИВУ ТОБОЮ

Коханий мій, ти – ангел мій.
Ні з ким нема тобі зрівняння.
Словам шукаю плин такий,
Щоб серця висловить зізнання.
В красі весняної пори
Я образ милий зустрічаю.
У ньому – свіжі кольори,
Чарівна мить земного раю.

Ти в молитвах завжди моїх,
Де щастя міниться журбою.
Ти – почуттів злиття святих.
Живу, радію лиш тобою.
Кохання п’ю з твоїх очей,
Читаю ніжність у мовчанні,
Благословляю день оцей,
Коли томлюся у чеканні.

Стрічаю ночі хід п’янкий,
Мов на гостини жду я казку,
Бо чую в ньому голос твій
І дотик рук твоїх, і ласку...
Не залишу в душі жалю
За пору радості дівочу,
Бо я люблю... Я так люблю!..
З тобою завжди бути хочу.


ТИ – МОЇ ДИВНІ СВІТИ

Вже ніч нам махнула крилом.
Я сном пропливу під твоїм вікном.
Тобі я зорю запалю
І знов прошепочу: «Тебе люблю...»

Прости, не моя в тім вина,
Що ніч не спиває печаль до дна...
Тобі я молитву пошлю,
Твій день я любов’ю навік зцілю.

Дозволь стати тінню мені.
Дозволь оберегом прийти вві сні,
Повір: я – чаклунка земна,
Одна, мов кохання п’янка весна.

Позви, моя мріє – любов!
Піду в світ жаданих твоїх оков.
Бо ти – мої дивні світи,
Мій біль, моя радість святая – ти.


ТИХА ОПІВНОЧІ РОСА

Млосно... Солодко... Тиха
Опівночі роса.
Синьо-зоряна стріха
На траві зависа.
Обірвавшись у слові,
Промінь зойком зомлів...
Що святіше любові
Є з усіх почуттів?

Ви пробачте, ромашко
З батогами Петра,
Що сьогодні вам важко:
Стала карою гра
Тіл, шалених від спраги,
Розпашіло гнучких.
Де Амура розваги,
Там противитись гріх...

Вдень народжене лихо
У обіймах згаса...
Млосно... Солодко... Тихо...
В поцілунках роса...


ЗАЦІЛУЮ СЛОВА

Зацілую слова, що злітають у світ
Ароматом закоханих фраз.
Ти ішов по землі довго тернами літ,
Щоб Любов познайомила нас.

Освіжаючий дощ із волосся мого –
То чар-зілля із кубка богів.
Ти його пригубив тільки краплю всього
Й зрозумів, що без мене не жив.

Знай, що мною одною, лиш мною одною
Життя ти наповниш своє.
Я буду з тобою, як сонце з весною,
Там, де ти є, де ти є...

Наталія ПОГРЕБНЯК.

Інші вірші Наталії Погребняк

Ілюстративне фото з інтернету