07.09.2021, 17:07

Порішунькати не завжди вийде

Уже тривалий час спостерігаю із свого вікна чудернацьку картину: попід будинком впевнено простують легковики і, навіть, вантажівки, аби потім, буквально за кілька хвилин, розвернутися і їхати туди, звідки почали свій шлях.
А все тому, що на перехресті Макарова – Дубенська споруджують кільце, усе навколо конкретно розкопали. І проїзду немає. Про що, до речі, сповіщають належним чином встановлені знаки. Але чимало водіїв, особливо на крутих-пацанських тачках, вважають, що вони перегнуть і зможуть проїхати там, де проїзду немає. Тестостеронова самовпевненість вона така.

І нічого дивного.

Чимало речей у нас в країні саме вирішуються. По-перше, через те, що Україна (уже який рік поспіль?) в стані переходу до демократично-цивілізованої парадигми життя й не всі процеси, й не завжди, ідеально врегульовані. А по-друге, прийнято у нас так, вже десятиліттями: від славетного радянського союзу (спеціально написав з малої букви). А може й раніше. Слід мати зв’язки скрізь, аби крутитися. А крутитися у наших широтах, як відомо, означає жити.

Але не завжди виходить порішунькати. Доводилося чути, що робітників іноді хапали «за грудки» - пропусти!!!! Та все ж доводилося повертатися.

Бо вантажівки і всіляка спецтехніка – серйозніша.

І порішунькати не завжди виходить.

Слухаючи, як бікає якийсь важковаговик, заточуючись за моїм вікном, вкотре у цьому пересвідчуюся.

Треба вчитися жити інакше. За правилами.
Щасливе Рівне