07.09.2021, 13:06

Валентин ПІОНТКОВСЬКИЙ: “Медицина – це мистецтво”

У сучасну епоху високих технологій, з переважно сидячим способом життя й роботи, тотального дефіциту руху та несприятливого екологічного стану довкілля, захворювання хребта значно поширені серед практично всіх вікових груп населення.
На жаль, не всі патології хребта та їх стадії можна лікувати суто консервативними методами. У багатьох випадках оперативне втручання залишається єдиним шансом повернути здоров'я, відновити активний спосіб життя або позбутися болю. Хоч хірургія хребта вважається однією з найбільш складних та ризикованих сфер ортопедії і травматології, інноваційні та мікроінвазивні методики спінальної хірургії в Україні, та зокрема у Рівному, вивели її на абсолютно новий рівень розвитку. Сучасні технології та техніки виконання операцій, плюс ювелірний професіоналізм Валентина Костянтиновича Піонтковського, дозволяють розв’язати проблему максимально безпечно для пацієнта, значно знизивши інтраопераційні ризики та скоротивши післяопераційний період відновлення завдяки його унікальній методиці оперування.
З доктором медичних наук, заслуженим лікарем України, заступником директора з питань реформування надання медичної допомоги КП “Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка” РОР Валентином Костянтиновичем ПІОНТКОВСЬКИМ я записала не одне інтерв’ю. Але після кожної розмови я відкриваю для себе іншого Валентина Піонтковського – він ніколи не повторюється, завжди інший та мотивуючий. Однак ще ніколи ми не розповідали про особисте – про сім’ю, родинні цінності, відпочинок. Тож сьогодні в ексклюзивному інтерв’ю для журналу “РІВНЯНИ” дізнаємося про родинні цінності та унікальну історію успіху Валентина Піонтковського.




– Пане Валентине, у попередніх інтерв’ю ми з вами неодноразово говорили про ендопротезування кульшового суглоба та про ваші унікальні операції. Пропоную й сьогодні продовжити тему захворювань опорно-рухового апарату та поговорити про вашу унікальну методику. Адже на Рівненщині, на жаль, поширена патологія хребта. І це захворювання молодшає. Скільки проводиться операційних втручань при цій проблемі?
– В середньому, на Рівненщині при патології хребта ми проводимо 350 операцій на рік.

– У вас є авторська методика оперування, унікальний метод, який є тільки на Рівненщині. Що це за методика? Розкажіть про неї.
– Я запропонував дуже багато методик у хірургії хребта. В загальному, це малоінвазивні втручання при лікуванні гриж міжхребцевих дисків. Вони спрямовані на зменшення дискрадикулярного конфлікту. Основне завдання цієї методики – зменшення тиску на нервовий корінець шляхом або повного видалення грижі міжхребцевого диска, або зменшення впливу за рахунок медичних середників, або це малоінвазивні втручання через невеличкий прокол, або це взагалі без розрізів шляхом підведення епідурального катетера.

– Ця методика дає пацієнту надію на 100% одужання та повноцінне життя?
– Основне завдання моїх методик – це зменшення тиску на нервовий корінець міжхребцевого диска. В хірургії хребта при патології міжхребцевого диска, при грижі диска є дуже багато підходів. Сьогодні немає ні в Україні, ні за кордоном єдиного алгоритму хірургічного лікування. І тому я спробував максимально розділити різні патології хребта, й до кожної патології хребта підібрав оптимальний шлях розв’язання тієї або іншої проблеми.

– До вас звертаються багато пацієнтів – і кожен зі своїм стражданням, болем, сльозами. Як ви це витримуєте? Ви пам’ятаєте всіх своїх пацієнтів чи тільки найтяжчі випадки?
– Я можу не показати візуально, не подати вигляду, але скільки не було б пацієнтів, всі їхні сльози, весь біль я пропускаю крізь себе. Повірте – це дуже тяжко. Я пам’ятаю своїх пацієнтів. Кожен пацієнт залишає в моїй душі певний слід. І багато випадків закарбовуються в пам’яті.
Але запам’ятовуються на все життя зазвичай складні пацієнти. Це клінічні випадки, де йде боротьба за мобільність та життя пацієнта.




– Що ви відчуваєте, коли ваші пацієнти після операції залишають ваше відділення, крокуючи самостійно, на своїх двох ногах?
– І я, і моя операційна бригада отримуємо надзвичайні непередавані емоції: це і радість, і щастя, і водночас гордість за лікарів. Найбільша нагорода для лікаря – коли пацієнт після важкого лікування встає на ноги. Це саме те, що змушує жити роботою. Ні за які гроші ці емоції не купиш.







– А тепер перейдімо до особистого. Валентине Костянтиновичу, розкажіть про батьків. Про те, як ви обрали професію. Чому стали лікарем, і саме хірургом-травматологом?
– Любов до медицини мені передалась у спадок від рідних. Бабуся була військовим фельдшером, потім медичною сестрою в хірургічному відділенні, а мама все життя пропрацювала медичною сестрою в травматологічному відділенні Дубровицької ЦРЛ. А тато, навпаки, до медицини відношення не мав. Він був будівельником, працював начальником планово-виробничого відділу у будівельній організації.
Я лікарем став не випадково. Маленьким часто проводив багато часу в лікарні – то сам прибігав до мами, а було, що мама забирала мене з собою на роботу, на чергування.
Із захватом споглядав, як накладають гіпси та творять інші медичні процедури, багато спілкувався з лікарями, з хворими. Мені це все припало до душі, дуже сподобалася травматологія, і я твердо вирішив – буду лікарем.




– Пане Валентине, у вас спортивна родина?
– Так. У нас вся сім’я займається спортом. Ми з дружиною ходимо до тренажерного залу, син займається боксом, і всі ми дуже полюбляємо велопробіги.

– Ваша дружина також працює в медицині?
– Дружина керує приватною медичною клінікою та весільним салоном.

– Валентине Костянтиновичу, яким цінностям вчите своїх дітей?
– Стараюся своїм прикладом показувати, як жити, як потрібно поводитись у тих або інших життєвих ситуаціях.




– Валентине Костянтиновичу, ви дуже багато часу приділяєте роботі, а ще семінари, конференції, навчання... На родину залишається час?
– По можливості намагаюся проводити якомога більше часу з сім’єю. Вихідні повністю присвячую родині.



– Валентин Піонтковський любить куховарити для сім’ї?
– Я люблю готувати. І готую смачно, але при умові, що то вихідний, у мене є вільний час та бажання готувати.

– Ваші домашні люблять приготовані вами страви? Їм подобається, як ви готуєте?
– Так, їм подобається. (Посміхається – ред.) Смакують із задоволенням, бо мої страви смачні та приготовані з душею. (Посміхається – ред.) Запрошую і вашу редакцію до себе на частування, покуштуєте моїх страв.

– Які є сімейні традиції у родини Піонтковських?
– Одна з найважливіших сімейних традицій – великі свята ми завжди проводимо у батьків. Намагаємося наші дні народження проводити разом. І обов’язково майже кожної неділі йдемо до храму на богослужіння.



– Ви дуже багато працюєте, як ви відпочиваєте, відновлюєте сили?
– Не люблю пасивний відпочинок. Люблю плавати, подорожувати, рибалити. Я відпочиваю на риболовлі. Риболовля для мене – це спілкування з дітьми, родиною, спілкування з друзями. А якщо не вдається порибалити, то хоча б виїхати до водойми та побути біля води на природі.



Щасливе Рівне