Прогулянка старими Сарнами

...Вулицею 17 Вересня прямуємо до центру міста. У приміщенні, де колись знаходилася стара стоматологічна поліклініка, у лютому 1918 року перебував штаб Центральної Ради. І ще така деталь: одна з праць академіка Грушевського має помітку — "написано під Сарнами", датується вона тим же лютим 1918 року. На цій же вулиці серед старих будинків привертала до себе увагу будівля досить-таки європейського рівня. Вона колись належала місцевому багатію, скупнику худоби на прізвище Коробочка, що проживав у Сарнах до 1939 року.
Ідемо далі. По ліву сторону вулиці можемо побачити триповерховий будинок, який звели у 1960 році. Зараз це звичайний будинок, який у просторіччі називають ще словом "хрущоба". Але тоді це був перший у місті сучасний будинок з усіма необхідними для життя зручностями. Отримання квартири у цьому будинку вважалося, свого роду, життєвим успіхом. Взагалі ж, перші будинки у місті з’явилися на вулиці Залізничній, де мешкали люди, які працювали на залізничній станції Сарни. Комплекс станції Сарни, депо, які були збудовані наприкінці XIX — на початку XX століть, є найстарішими будівлями у місті. Вони дають нам хоч якусь уяву про ту архітектуру, яка панувала на межі століть.

Мешканцям Сарн добре відоме приміщення залізничної поліклініки. До революції там розміщувалася база відпочинку залізничних бригад, які приїздили сюди із різних залізничних станцій, по типу бригадного дому. Повертаючись до вулиці 17 Вересня, можемо знайти місце, де колись у своєму будинку мешкав один із самих відомих сарненських лікарів пан Тощевиков — дуже цікава особистість у місцевій історії. Колишній штабс-капітан царської армії, визнаний лікар за польського періоду Сарн. Біля його будинку постійно стояли вози із хворими, які приїздили з навколишніх сіл за медичною допомогою. Говорили, що лікар вів життя мало не аристократичне: їздив відпочивати до берегів Адріатики, до Італії, Іспанії, потім знову повертався в нашу провінцію і продовжував свою медичну практику. Помер він у середині 80-х років. Будинок його знаходився навпроти входу у залізничний парк, якщо йти з центру міста.

Споруду, де раніше розміщувався кінотеатр ім.Кірова, збудував польський архітектор Вендзовський, до речі, за його ж проектом було збудовано і будинок, де зараз знаходиться АК АПБ "Україна". Так ось, будівля, яка згодом стала кінотеатром, планувалася як свого роду культурний комплекс: танцювальна зала, кінотеатр і багато іншого, що відповідало культурним уподобанням мешканців міста. А кінотеатр за польських часів знаходився у приміщенні теперішнього дитячого садка у залізничному парку.

Крокуємо ближче до центру міста. Вся територія, де зараз знаходяться ресторан, готель, інші будівлі, колись була цілим комплексом великого провінційного базару, що купував-продавав на цьому місці приблизно до 1963 року. Знаходився тут і місцевий комісійний магазин, який збудований у формі кола, круглий з усіх боків. На початку 60-х років відбулася часткова реконструкція, і цей магазин знесли. На центральній вулиці Сарн, яка декілька разів міняла свою назву, а тепер повернула своє перше ім’я — Широка, можемо побачити одну із старовинних будівель, зведену приблизно у 1908 році — там зараз знаходиться "Кав'ярня", а раніше була міжлікарняна аптека. По тій же стороні вулиці була типова будівля 50-х років — приміщення пожежної охорони — це у районі сучасної міськради, і навіть певний час стояла висока каланча, з якої тоді спостерігали за околицями міста, чи немає де пожежі. Що стосується будівлі старої міської ради, то це був одноповерховий будинок, типовий для Сарн, зараз там знаходиться ощадкаса. Закінчувалася центральна вулиця автостанцією, що розміщувалася на території сучасної центральної площі міста.

Якщо перейти через міст на іншу сторону міста, у район стадіону "Мрія", побачимо будинки для військових, так звані БОСи. Це були звичайні будинки для офіцерів, які раніше займало польське офіцерство. У 1939 році воно звідси пішло, і ці будинки традиційно належали військовій частині. Навпроти райдержадміністрації є приміщення, де знаходиться ряд державних установ, воно теж має свою цікаву історію. Зведений цей будинок на початку 20-х років XX століття. Недалеко від села Бережниці був спиртовий завод, який згодом просто втратив своє значення і перетворився на склад будівельних матеріалів. Його розібрали, а складові частини перевезли до Сарн, і згодом саме з них спорудили приміщення колишнього райвиконкому.

Але історія — це не тільки архітектурні будівлі чи пам’ятники, але й цікаві люди. Так, наприклад, у 1916 році у складі ешелону військовополонених бував у Сарнах відомий чеський письменник Ярослав Гашек. Автор знаменитого роману "Пригоди бравого солдата Швейка". У нашому місті, у районі залізничного вокзалу, бував і політичний діяч радянської доби Микита Хрущов. Він навіть виступав на мітингу після визволення Сарн від німецьких окупантів у 1944 році. Був тут і командуючий 13-ою армією 1-го Українського фронту генерал-полковник Пухов. Сарни 20-30-х років були безпосередньо пов’язані з еміграцією з Радянської Росії і Радянської України. Зокрема, тут було багато військових у досить високих чинах. Наприклад, в одному з будинків на теперішній вулиці Бегми деякий час мешкав навіть колишній царський адмірал. Ауру міста у той час створювали інтелігентні, культурні люди, пов’язані з еміграційним рухом після закінчення громадянської війни.

А ось іще одна, тепер уже сентиментальна історія. Довгий час диктором Всесоюзного радіо була заслужена артистка країни на прізвище Оленіна. Її чоловік мешкав у Сарнах, був дуже освіченою людиною, перекладав на російську мову "Пана Тадеуша" Адама Міцкевича. Так ось він стверджував, що ця Оленіна — його колишня дружина. І коли по радіо він чув її голос, то на його очах бриніли сльози. Можна, звичайно, сумніватися у правдивості цієї історії, але історія — це не тільки правда, а ще й легенди з нашого життя.

...Ось що пригадалося, коли ми одного разу надумали прогулятися вулицями рідного міста. Незважаючи на те, що місто молоде, незважаючи на те, що воно не може похвалитися багатовіковою історією, воно теж пройшло через значні історичні події, через зміни часів і політичних систем. Жива історія міста, яка відображалася у житті його мешканців, по-різному відчувається нами, але у всіх нас у серці є почуття своєї власної "маленької батьківщини" — нашого рідного міста, бо історія, як відомо — це вічна пам’ять.