Любов на килимовій доріжці. Історія з життя

А згодом пожалкував, що не відрадив свого товариша від того захоплення, бо сталася справжня біда. Ні, він не закохався у неї. Це ще було б півбіди, хоча й мав дружину, дітей. Зрештою, міг би розлучитися, створити нову сім’ю. Та ба, у взаємовідносинах у нього діяв холодний розрахунок. Йому потрібно було тільки її тіло, та й то не завжди...

Юна ж дурепа сприймала любовну гру всерйоз. І закохалася, можливо, вперше у житті. Не позаздриш обранцеві її серця, бо виявилася ще й ревнивою до чортиків. У кожній іншій вбачала суперницю. І робила традиційні чисто жіночі висновки: всіляко принижувала їх не лише словесно, а й діями. У колективі, де до того було тихо-мирно, почався кошмар. Через кілька місяців він поділився на прихильників коханки шефа, її противників та нейтралів, які з цікавістю спостерігали, чим же закінчиться конфлікт. Була ще й інша групка, яка скористалася розвоєм думок та почуттів у своїх власних цілях: знеславити керівника і посісти його місце, водночас витуривши любаску.
Коли через кілька місяців побачив приятеля — жахнувся:

— Що з тобою, Вікторе?

Він же лише безнадійно махнув рукою:

— Треба, мабуть, покінчити життя самогубством...

Почуте вразило мене до краю.

— Ти можеш уявити, вона зустріла мою дружину і розповіла їй що є моєю коханкою, що мене любить і не віддасть нікому. Більше того, заявила, що вагітна від мене... Коли я ввечері прийшов додому, жінка була в істериці, діти на грані психічного зриву. Тепер життя вдома стало для мене пеклом, хоч поріг не переступай. Іноді ночую у кабінеті на стільцях, бо ж соромно до когось напрошуватися на нічліг чи йти у готель у містечку, де один одного знає.

— А вона дійсно вагітна? — питаю.

— Цілком можливо, бо ми не дуже й береглися, якось не думали про це...
Вирішив переговорити з красунею, врозумити. Маю певний досвід психологічної роботи — спілкування з листами-скаргами, вічно невдоволеними людьми загартували нерви і душу, змусили багато читати спеціальної літератури про проблеми конфліктних ситуацій.

Спочатку розмова не пішла. Даремно намагався розбудити її сумління, звертав увагу на те, що її обранець одружений, страждають діти. Чи хотіла б вона такої долі собі? Контакту не було, та надії не втрачав, бо почув одну фразу, яка змусила мене серйозно засумніватися у правдивості її почуттів. А фраза була до примітиву гідна цієї жінки, юної віком та перезрілої розумом: "А де я ще такого вигідного чоловіка знайду?"

З подальших розмов виявилося, що дівчина зростала у неповній сім’ї, позбавлена ласки, бо батько пішов до іншої. Отож, з дитинства поклялася мстити усім жінкам за їх підлість... своєю підлістю. Помітивши увагу з боку начальника, вирішила, що доля посилає їй вигідну партію — забезпечений, крім основної роботи одержує ще доходи від бізнесу, де має багато друзів. То чому б і не ризикнути стати його дружиною? Ризик, на її думку, мінімальний — втрата дівочої честі. А це щось таке, як шкірочка на кип’яченому молоці. Хто любить, а хто здмухує.

Спеціально створила умови для зваблення старшого віком, але ще досить привабливого чоловіка. І сталося усе до прозаїчності просто — на килимовій доріжці кабінету рано-ранком. У її шефа була звичка приходити на годину-другу раніше на роботу, щоб підготувати на свіжу голову особливо важливі документи.

Її часто бачили співробітники у кабінеті начальника. Знаходив і він хвилинку зайти до неї з якоюсь незначною справою. Дівчина почала бравувати своїми особливими відносинами, виставляти їх напоказ колективу, що знайшло адекватну відповідь. Поповзли пересуди, догідливці почали переказувати винуватиці порушення спокою особливо пікантні висловлювання інших. І у колись дружньому колективі почалася тяжка і програшна для всіх психологічна війна.

Одного разу, коли ми розмовляли, помітив, що під кофтою видніється якийсь візерунок. І тоді в голові стрелила думка, а чи не такий же випадок, який був уже в моїй практиці? Одна хитруха, щоб одружити на собі знайомого, з яким мала інтимні стосунки, вирішила налякати його вагітністю, прилаштувавши звичайну маленьку подушечку. Мовляв, розпишеться зі мною, покине дружину, а там видно буде. Її випадково нетверезу вивели на чисту воду. Отож наступного дня завітав на фірму, де працював знайомий. Тут же була і вона. У кишені лежав телефон. Ніби знічев’я увімкнув його на улюбленій мелодії нашої героїні. Жартома попросив станцювати хоча б під один куплет. Незважаючи на відмагання, міцно взяв за руки, прихилив до себе. І заледве не засміявся. Рухом фокусника висмикнув з-під грубої кофтини маленьку подушечку, яка у народі називають "думкою"...

Невдаха-партнерша не встигла й скрикнути.

Реготу було... Того ж дня дама звільнилася.

Зрештою все владнується: з дружиною товариш помирився, колектив перестало лихоманити — зникла причина конфлікту.

А ще була інша історія... Підзалетів ще один начальник, який фліртував зі своєю підлеглою. На цей раз справа серйозніша — вона справді вагітна, через півтора місяця у декрет. Про що думала його садова голова, коли вступала у ризиковані стосунки?

Розумні люди кажуть, що навіть вовк не бере овець там, де живе. Тут же й психологи радять обом можливим учасникам службового роману: окрім неприємностей це нічого не дасть. Серце серцем, але й голова дана не для того, щоб тільки керівну шапку носити.