Маю свій фронт і допомагаю, як можу, - рівненська лікарка про внесок у перемогу

Так Ольга Ткачук, яка до війни працювала подологом та допомагала людям, як лікар-професіонал, відкрила в собі бажання стати волонтером та допомагати нашим захисникам. Про те, як все розпочалося та про свій особливий внесок під час війни - читайте.



- Пані Ольго, скажіть, ви почали допомагати військовим ще з початку війни вісім років тому чи вже після повномасштабного вторгнення?

- Моя особиста позиція кардинальна та незмінна з 2014 року, коли рашисти прийшли на мою землю зі зброєю. З перших днів я почала допомагати нашій армії. Допомагали, чим могли, адже ви пам’ятаєте, що армії як такої тоді не існувало, а щодо обмундирування – тим більше.

- Зараз багато людей кажуть, що відчувають той особливий патріотизм та натхнення працювати на перемогу. У вас так само?

- Дух патріотизму та гордості за націю перехоплював подих завжди. Хлопці у прямому сенсі цього слова голі, босі та з палками йшли обороняти нашу Батьківщину, тоді вісім років тому. Я не могла залишатися осторонь, тому допомагала чим могла: перев’язувальними матеріалами, доглядовими засобами, перерахунком коштів на волонтерські організації та обслуговуванням військових зі знижками, а найчастіше – безкоштовно.



- Коли розпочалася війна вже у лютому, якими були ваші емоції?

- 24 лютого, з першого дня повномасштабного вторгнення, мене, як і більшість населення, охопив страх та смуток, але треба було щось робити. Спершу подала заявку у місцеві лікарні про те, що якщо потрібна моя допомога, я можу і буду працювати.

- З першого дня була велика потреба у медикаментах та інших матеріалах. Скажіть, якось допомагали у цьому?

- Звісно, зібрала усі запаси перев’язувального матеріалу, одноразової продукції, медикаментів і відвезла у перший волонтерський склад. Опираючись на історичні події минулих років, я чітко розуміла, що настав історичний час закінчити цю війну, війну, що почалася понад сто років тому. Вже сьогодні ми мусимо вистояти свою честь, гідність та незалежність самостійної, гордої, сильної нації.
Я, як громадянка України, патріот, жінка, мама та медик, звісно, і наразі не можу і не буду залишатися осторонь. Вже у більших масштабах працюю на захист своєї країни, зокрема допомагаю медикаментами, витратними та перев’язувальними матеріалами, доглядовими, протигрибковими засобами, обслуговуванням та лікуванням військових абсолютно безкоштовно.

- Жінки зараз мають свій особливий фронт, пишаєтеся, що живете саме в такий історичний час?

- Часи минають, а українська жінка й надалі залишається яскравим портретом вільної, сміливої, незалежної нації! Я дякую Богові, що народилася й несу горде ім’я – Українка!