Сергій Кулішенко народився у Рівному. Навчався у 15 місцевій школі, а за тим у Національному університеті водного господарства та природокористування здобув фах інженера-гідротехніка. Працював у різних сферах, займався проектуванням та навіть трудився в охоронній компанії.

У 2015 році Сергій пішов добровольцем в АТО, а коли повернувся почав влаштовувати своє життя.

“Перший шлюб у Сергія не склався, вони розлучилися, але за кордоном живе його син. У мене теж не з першого разу все вдалося. Ми зустрілися, коли Сергієві було майже 50. Ніби дорослий чоловік, але він міг бути маленьким хлопчиком, який теж потребував підтримки і вірив в дива. Знаєте, першого разу у мене весілля не було, тож коли ми з Сергієм вирішили одружитися, він сказав, що хоче зробити для мене казку. І насправді зробив. 7 вересня ми повинні були відзначити нашу першу річницю весілля...” - розповідає дружина Героя Оксана.

Сергій намагався допомогти кожному, не розумів, як можна відвернутися від людини, якщо можеш їй зарадити. А ще умів поремонтувати те, що, здавалось, ремонту не підлягає. Його золоті руки дали друге життя великій кількості речей. Сам же дуже любив історію, міг годинами розповідати цікавинки, особливо про замки та події навколо них.

Війна увірвалася у життя молодої сім’ї раптово. І знову Сергій вирішив не чекати, а пішов добровольцем до військкомату.

“Мене здоров’я підводило — поклали в лікарню. То Сергій, як заспокоївся, що я тепер під наглядом, і швиденько побіг у військкомат. А як тільки мене виписали додому — і він поїхав воювати,” - пригадує мама Героя. - “Ніхто крім нас!” - таке гасло було у них в АТО, от він так і жив за таким принципом все життя.

Що насправді відбувалося у військових буднях, Сергій рідним не розповідав, намагався максимально захистити їх від жахіть.

“Воно тобі треба? Приїду — і все розкажу” — так він мене заспокоював, щоб менше хвилювалася. Але як же менше хвилюватимешся, коли найкраща людина в моєму житті на війні?” - продовжує Оксана.

Єдина, про кого активно і багато розповідав Сергій, це Крістіна — кокер-спанієль, яку знайшов на передовій.

“Він був з нею постійно, вона і спала з ним, і всі фото — він з Крістіною. Казав, що хоче забрати її додому, тому що вона дуже боїться обстрілів, труситься. У нас вдома теж кокер-спанієль, але хлопчик, і коти, одного з яких приніс з вулиці... Кажу: ну куди ж? Але він наполягав. І тепер Крістіна живе у мене... Пропонували її забрати, але я відмовилась. Сергій хотів, щоб вона була тут. Він взагалі не міг пройти повз котів чи собак, їх треба було нагодувати, полікувати. Він був надзвичайно доброю людиною,” - розповідає дружина.

Прощання із Героєм відбудеться завтра, 20 вересня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі “Нове”.