Рівненська психологиня про мистецтво зцілення душі

За чашкою кави, у рівненській кав’ярні ми говоритимемо з психологом, психотерапевтом, арт консультантом та лайф-коучем Ольгою Куцель про роботу психолога під час війни, травми, психологічні перенавантаження, стосунки, а також про роботу з молоддю, їхні запити.



- Як Ви зрозуміли, що Ваше покликання – робота у сфері психології?
- Повертаючись на кілька років тому, пригадую, як мріяла вступити у Вінницьку медичну академію. На той час життєві обставини склались таким чином, що я не могла цього собі дозволити. Зрештою вирішила, що піду вчитись на психолога, адже непогано володіла іноземною мовою та просто обожнювала медицину. Лише на другому курсі навчання я збагнула весь потенціал моїх можливостей – допомагати людям. Це усвідомлення дало мені невичерпну мотивацію працювати далі та самовдосконалюватись. Я відвідувала різноманітні курси та працювала у різних психотерапевтичних групах. Кажуть, хороший психолог – це дуже добре пропрацьований клієнт. Це справді так, адже справжній фахівець повинен пропустити крізь себе максимальний спектр проблем та складних випадків, аби згодом мати змогу надати якісну допомогу.

- Чи може психолог допомогти подолати дитячі емоцій травми?
- У своїй практиці я досить часто маю справу з такими проблемами. Насправді існують різні види психологічних травм. До прикладу, ті, що можуть спричинити посттравматичні реакції й посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Йдеться про ситуації, які безпосередньо загрожували життю чи здоров’ю людини чи близьких їй людей. Поширеними також є травми, що не мають такого різкого негативного впливу на людську психіку тому, що не несуть прямої загрози життю та здоров’ю. Наприклад, розлучення батьків чи втрата домашнього улюбленця. Люди часто недооцінюють їхній вплив, а дарма. Такі, на перший погляд, незначні життєві ситуації згодом можуть стати каталізатором незворотних явищ. У такому разі важливо якомога швидше звернутись за консультацією до спеціаліста, адже можна уникнути багатьох негараздів, якщо вчасно помітити проблему та почати її аналізувати. Я допомагаю у цьому, використовуючи м’який спосіб, який неодмінно буде дієвим і для дітей, і для дорослих, – арттерапію. Це вид психотерапії та психологічної корекції, заснований на мистецтві та творчості. Малюючи картинки чи ліплячи щось з пластиліну у спокійній, розслабленій атмосфері, дитина мимоволі починає ділитись тим, що її турбує, і про що, можливо, вона не може розповісти батькам. Головне – не тиснути та намагатись спрямувати діалог у потрібне русло. Уже при першій зустрічі під час діагностики я можу визначити передумови та причини наявної проблеми, а також підібрати можливі варіанти вирішення. Безперечно, усе залежить від пацієнта та рівня складності його випадку, а також наскільки він розкутий, чи йому комфортно працювати зі мною і тд.



- Чи реально зараз звернутись по психологічну допомогу під час війни?
- У перші тижні війни усі були дуже налякані та стривожені. І це, як не дивно, нормальний стан людини, адже у цей час на неї впливають чинники, котрі загрожують життю та здоров’ю. Звісно, я теж була страшенно схвильована та напружена, однак, дивлячись в очі доньки та моїх батьків, я розуміла, що мушу триматись, підтримати їх, налаштувати на рішучість та бойовий дух. Таким чином першим людям, яким я надала допомогу, стала моя сім’я. Згодом я почала давати контакти жінкам, чоловіки яких були змушені відразу піти на фронт, знайомі поширювали мій телефон хлопцям на передових позиціях. Це був один з найважчих періодів у моєму житті, оскільки я розмовляла з людьми, які незворушно дивились у вічі смерті. Тоді вони не знали достеменно, чи побачать своїх рідних, чи погуляють вулицями рідного міста, натомість відчували обов’язок. Я пам’ятаю голос чоловіка, сповнений болем, розпачем та почуттям несправедливості, який просто кричав у слухавку від безвиході. Я усвідомлювала, у чому полягало моє завдання. Намагаючись відволікти його від того психоемоційного стану, у якому він перебував, я зосереджувала увагу на щасливих моментах, які він проживав до війни, говорила про сім’ю, дітей, які чекають тата з перемогою, або просто розпитувала про дитинство. І знаєте, така проста невимушена розмова ставала ковтком свіжого повітря для когось. Зараз я консультую хлопців, що йдуть на ротацію. Працюю у приватному кабінеті на вулиці Кавказька, 6 на волонтерських засадах. Радо прийму кожного, адже розумію, що це місія мого життя.



- Ви є наставником на курсі неформальної освіти «Юридична журналістика». Чого саме Ви навчаєте студентів?
- Насправді я обожнюю цей курс, крутий, сучасний, насичений корисною інформацією. Я не є лекторкою у традиційному розумінні цього слова. Не люблю формальності, вона заважає пізнавати людей по-справжньому. На курсі звертаю увагу на основні теоретичні аспекти, працюю над вихованням особистісних рис, які неодмінно потрібні для журналіста чи журналістки, що працює у сфері юриспруденції. Також займаюсь підвищенням самооцінки, рівня довіри та впевненості у собі, розкриваю прихований потенціал та заохочую насолоджуватись процесом.