Талановита рівнянка співає душею

Нещодавно відбулася прем’єра її нової пісні «Нашу землю не забрати», яку Анна присвятила Збройним силам України. У ній дівчина описала трагічність війни для українського народу, а головним меседжем стала його незламність та віра у перемогу.



Розкажіть нашим читачам трішки про себе.
- Мене звати Анна Чернега, мені 13 років, і я співачка-початківиця.

Чим цікавиться молодь у позашкільний час?
- Очевидно, кожен обирає собі справу до душі, котра постійно надихатиме та запалюватиме іскру у серці. Хтось обожнює бальні танці і не може уявити своє життя без трико та пуантів, дехто захоплюється малюванням настільки, що бачить полотно для творчості у віконній шибці чи піщаній доріжці. Я, наприклад, планую пов’язати своє життя з хобі, котре уже переросло у професійну діяльність. Протягом багатьох років я займаюся вокалом, відвідую Палац дітей та молоді, а також граю на гітарі.

У якому віці ти написала свою першу поезія? Про що вона була?
- Я почала писати ще у молодшій школі, проте, на жаль, зразки перших проб пера у мене не збереглись. Найдавніший вірш, котрий маю на руках, датований 2018-им роком та називається «Село». Справа в тому, що раніше я проводила багато часу у бабусі і саме там надихалась на написання нових поезій.



Коли ти вперше написали авторську мелодію на власний вірш?
- Рік тому я почала відвідувати уроки гри на гітарі, проте із початком війни усі секції призупинили свою діяльність, тож надалі я була змушена займатись самостійно. Щодня, по телевізору та у соцмережах, я бачила, скільки відчаю, горя та люті переживають українці. Мені було дуже боляче за рідну країну, але висловити свої емоції простими словами не виходило. Тоді я почала писати пісні та музику, виливаючи душевні переживання у поетичні рядки.
Чи не складно поєднувати стільки видів діяльності одночасно? Звідки береш натхнення, щоб творити?
- Поєднувати складно лише тоді, коли займаєшся немилою серцю справою. Звісно, написати змістовний текст та відповідну музику нелегко, однак коли ти отримуєш задоволення від цього, ніщо не стане на заваді.

Вдається зараз писати поезію у такий складний воєнний час?
- Так, і закономірно, що уся моя творчість так чи інакше пов’язана з воєнною тематикою. Звісно, маю кілька піднесених етюдів про щасливі миті, адже усім так хочеться перемоги та миру. Попри все я продовжую писати, висловлюючи свої думки, мрії, переживання, таким чином відволікаючись або ж навпаки занурюючись глибше у цю тему.



Чи актуально зараз для молоді розвиватися в мистецьких напрямках?
- Я завжди казала, що мистецтво було, є і буде на часі завжди. З давніх-давен воно було яскравим променем у темні часи для усього людства, а особливо зараз, у часи війни, мистецтво стало не лише основою для творчості, а й потужним інструментом комунікації. Тож молодь, озброївшись пензлем, музичним інструментом чи просто словом, зараз пише нову історію для наступних поколінь.

Художнє слово чи музика – що для тебе грає більшу роль?
- Художнє слово - це мова душі, а музика – це сама душа. Обрати щось одне неможливо, адже без голосу душа б мовчала, та і без душі не було б голосу.

Хто брав участь у створенні кліпу на пісню «Нашу землю не забрати»?
- Організаторами зйомки були Людмила Стасюк та Юлія Бондарук. Відеозйомкою та монтажем займалася Тетяна Бенедюк, а звук Любомир Пастушенко. Також мене підтримували мої батьки та бабуся. Мама була поруч зі мною впродовж усього знімального процесу та дуже допомагала, за що я їй безмежно вдячна.

З виходом першої пісні та кліпу мені писали безліч слів захоплення та підтримки. Для мене такий фідбек є дуже цінним, адже тоді я бачу, що мої старання не були даремними. Дякую усім!