Історія воїна із Рівного: Богдан Божко

- За своє життя працював у різних сферах, мав досвід роботи на керівних посадах, зокрема був і заступником директора приватного підприємства «КОКА-КОЛА БЕВЕРІДЖИЗ УКРАЇНА ЛІМІТЕД (Рівне)», і директором Нової пошти у Тернопільській області. Згодом вирішив розвивати власний бізнес. І знаєте, все досить успішно йшло… до 24 лютого – ділиться спогадами Богдан.

- Я як сьогодні пам’ятаю, про повномасштабну війну дізнався в дорозі. Ми їхали по роботі, і я побачив дуже багато військової техніки, яка рухалась до кордонів із Білоруссю. Одразу зайшов на новинні ресурси і побачив, що найгірші очікування українців збулися, рашисти таки напали на нашу Батьківщину.



- Перші емоції – страх, розгубленість, моментами навіть паніка. Але мене врятувало волонтерство. – продовжує захисник. Одразу, того ж дня ми з сусідами поїхали у Народний дім, що на вулиці Петлюри. Там знаходився волонтерсько-благодійний штаб, який координував усю допомогу. В перші дні допомагали облаштовували контрольно-пропускні пункти, підвозили необхідні речі. Оскільки мій бізнес пов'язаний із транспортом, мав вантажні буси, тому лютий-березень постійно щось підвозив, розвозив. Назавжди в пам’яті залишиться поїздка 9 березня у м. Білу Церкву. Тобі були обстріли постійно, у військовому госпіталі було багато ранених десантників, терміново потрібно відвести медикаменти. Ми грузили у Рівному мій бус біля 4 годин. А у госпіталі весь медичний персонал, лікарі, медсестри настільки згуртувалися, швидко працювали, що хвилин за 20-30 розгрузили все.

Протягом березня-травня Богдан активно займався волонтерством, розводив гуманітарну допомогу по різних містах, це була і столиця, і Чернігів. З перших чисел лютого чоловік пішов у військкомат, та черга бажаючих була велика і Богдана поставили у резерв.



_Я як зараз пам’ятаю цей 7 кабінет, цю чергу, напевно хвилин 40-50 вистояв, щоб тільки зайти. Кілька разів приходив у цей 7 кабінет (посміхається) перепитував, чи моє прізвище випадково не втратили у списках, тому що сумка уже зібрала з кінця лютого, все чекаю і чекаю, а мене ніхто не викликає – каже військовий.

Із жовтня військовослужбовець проходить навчання у одному із навчальних центрів, де здобуває спеціальність сапера. Богдан має за плечима досвід строкової служби. Нині він – заступник командира взводу, керує більш ніж двома десятками хлопців.

- Хлопці у моєму взводі дуже вмотивовані, всі добровільно пішли до армії і рвуться в бій, — розповідає старший сержант. І, спілкуючись із іншими взводами, курсами, хочу сказати, що тут всі такі, всі знають де вони, чому вони тут і що потрібно робити, щоб вигнати ворога з нашої домівки.

- У мене є дві руки, дні ноги, голова на плечах, я хочу і буду корисний своїй Батьківщині. Я патріот своє країни, я українець, цим надзвичайно пишаюсь, і як кожен свідомий патріот я буду захищати цю землю, боронитиму кожен сантиметр її кордонів.