Андрій Боровик: Скоро дочитаємо твір “справа бурштинової мафії”

– Рік війни вже минув, як ви можете оцінити, як змінився освітній процес у воєнний період?
– Колись давно Майкл Фарадей сказав: “Наука виграє, коли її крила розковані фантазією”. Отак і освітній процес. Після повномасштабного вторгнення росії першим питанням, яке ми поставили перед собою, було забезпечити безпеку здобувачів вищої освіти, не зірвавши при цьому освітній процес. І нам це вдалось. Слід зазначити, що в Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука дуже давно існує процедура дистанційного навчання. В університету свого часу навіть її запозичили окремі навчальні заклади Польщі та Словаччини. А тому, під час введення воєнного стану в Україні, дуже швидко відбувся перехід на онлайн-навчання. Враховуючи те, що усі факультети університету забезпечені комп’ютерною технікою, проблем з викладанням дисциплін у нас не виникає. Звичайно, не всі заняття проходять в онлайн-режимі. В університеті на багатьох факультетах діють лабораторії, де дисципліни викладаються офлайн. Офлайн проводяться також окремі практичні заняття з використанням баз практик. Наприклад, окремі заняття з дисципліни “криміналістика” на юридичному факультеті читаються із застосуванням лабораторії Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Національної поліції, а з дисципліни “судові експертизи” – Бюро судово-медичних експертиз.

– Якщо говорити про юридичну практику, то які цікаві справи у вас були? Чи став процес розв’язання тих або інших законодавчих питань легшим, чи навпаки – складнішим?
– Процес вирішення тих чи інших юридичних питань залишився у межах норм, визначених чинним законодавством. А щодо юридичної практики, то буває, зіштовхуєшся з такими разючими порушеннями конституційних прав громадян, що й не віриться, що ми живемо в правовій державі. Попри це окремі колеги-прокурори не поспішають визнавати свою некомпетентність, ідуть на різні підступи, просять суд всіляко приховати їх “гріхи”, а іноді навіть винести незаконне рішення. Добре одне – судді дуже добре розбираються у законодавстві й розуміють відповідальність за незаконне притягнення громадян до відповідальності. Тому саме у суді більшість громадян добиваються справедливості.

Щодо цікавих справ, якими займались цього року, то пригадується кримінальне провадження за фактом умисного вбивства у Київському слідчому ізоляторі. Особу звинуватили у вчиненні вбивства попри те, що жоден зі свідків не вказував на його причетність до події. Мало того, прокурором та органом досудового розслідування допущено фальсифікацію доказів. Зокрема з камери, де перебував підозрюваний, вилучено речі інших осіб (кросівки, спортивний костюм) і представлено суду як речі підозрюваного. Дуже смішно виглядало, як особі ростом майже два метри намагались приписати спортивні штани, які йому “по коліна”, чи намагались довести, що він був у кросівках 41 розміру, коли він носить 45. Як наслідок – виправдувальний вирок.

– А тепер до вашої бурштинової справи: на якій стадії судовий розгляд?
– Я надзвичайно радий, що за шість років розгляду кримінального провадження ми вже дочитали обвинувальний акт. Змінилося шість колегій, три суди, і ми нарешті перейшли до дослідження письмових доказів. Однак, як то кажуть, проблеми лише почались. По перше – з’ясувалось, що обвинувальні акти у всіх обвинувачених різняться між собою, що прямо суперечить вимогам КПК України. Обвинувальний акт повинен бути один, а всім обвинуваченим повинна вручатись його копія. У нашому ж провадженні ні – кожному обвинуваченому вручений оригінал обвинувального акту, в яких навіть подекуди інша кваліфікація злочину, а у прокурора та суду свої примірники обвинувальних актів, які не відповідають змісту вручених нам. Під час дослідження доказів – інші моменти: протоколи не місять дат і часу проведення слідчої дії, експертизи проведені на підставі незаконно зібраних матеріалів, а досудове слідство, як з’ясувалось, повинно було проводитись Національним антикорупційним бюро, а не військовою прокуратурою, оскільки це прямо заборонено п.5 ст.36 КПК України. Ось і доводиться готувати клопотання про визнання кожного письмового доказу недопустимим. Та що говорити, якщо судом, через упередженість відведено від кримінального провадження трьох прокурорів, включаючи того, який затверджував обвинувальний акт. Один з прокурорів взагалі, знаючи що ні в обвинувачених в кримінальному провадженні, ні в адвокатів, ні навіть у суддів немає допуску до державної таємниці, почав читати у суді документи, які містять гриф “таємно” та “цілком таємно”, які взагалі не мають відношення до справи. Суд зробив йому зауваження, що ніхто немає доступу до державної таємниці, однак прокурор наполягав, щоб ці документи долучили до матеріалів судового провадження. Нами подана відповідна заява про вчинення прокурором кримінального правопорушення за ст.328 КК України (розголошення відомостей, що становлять державну таємницю), надалі цього прокурора також відведено від участі у кримінальному провадженні.

– Який ваш прогноз, коли може бути кінець цій історії? Чи кінця ще не видно?
– Судові засідання у кримінальному провадженні відбуваються щотижня. Думаю, за рік ми дочитаємо цей твір на вільну тему під назвою “справа бурштинової мафії” і перегорнемо останню сторінку, побачивши у кінці законний виправдувальний вирок. Уже зараз прокурори не можуть дати жодної відповіді на запитання суддів щодо тих чи інших доказів. Ми все частіше чуємо від представників обвинувачення слова на кшталт “Я це провадження не розслідував”, “Я вступив у справу лише зараз і не можу нічого сказати”, “Мені так сказали”. Дуже часто нагадує відповіді підсудних Нюрнберзького процесу, які також відповідали “Ми виконували наказ”. Думаю, нікому не слід нагадувати, чим це для них скінчилось. Однак ні я, ні інші незаконно обвинувачені ніколи не переходимо на особистості до колег-прокурорів, адже, як сказав Конфуцій: “Потрібно ставитись до всіх з добром та повагою, навіть до тих, хто хамить тобі. Не тому, що вони гідні люди, а тому, що ти гідна людина”.