Рівнянин з позивним "Терен": "Війна забрала в мене ноги, але примножила надії"

В ще частини героїв через війну ампутовані кінцівки, вони пережили контузії та інше. І тому, поруч з тим питанням, як допомагати родинам загиблих, надзвичайно гостро постає питання допомоги та реабілітації, соціалізації до сучасних умов життя бійців, які втратили кінцівки.

Це питання особливо гостро постає ще і через те, що у наших містах непристосована інфраструктура в плані доступності, але це одна складова. Інша – те, що і звичайні люди зачасту не готові до сприйняття цих людей, не знають, як себе правильно поводити по відношенню до них. Водночас є приклади тих героїв, які попри всі складні випробування долі не зламалися, які вистояли та продовжують своїм прикладом надихати на життя інших.

Саме таким є рівнянин Олександр Будько. Під час війни хлопець втратив обидві ноги, але це не зупиняє його в боротьбі. Але вже тепер на іншому фронті – фронті допомоги тим, хто після ампутацій не знають, як жити далі. Про історію невимовної сили, впертості та бажання жити – читайте.

Потрапив на війну не одразу

Олександр Будько родом з Рівного тривалий час працював баристою і мав мирне та гарне життя. Але повномасштабне вторгнення увірвалося в його життя раптово, як і в життя мільйонів українців. Патріотично налаштований Саша відразу 24 лютого почав шукати можливості, як бути корисним під час війни. До цих усіх подій він не міг собі уявити, що одного дня йому доведеться взяти зброю до рук та боронити країну від ворога, але це не спинило його, щоб побачити саме пекло протистояння. Попри те, що мав проблеми з ногами, Олександр вступив до націоналістичної організації, вивчав тактичну медицину, займався на стрільбах, щоб мати уявлення та хоч якусь підготовку. Спочатку йому довіряли ділянки охорони будівель, спостереження. Але хлопцю постійно хотілося потрапити у сам вир подій, він відчував, що здатен на більше.

Далі Олександр Будько мав стати частиною евакуаційної групи, а після того, як їх група добровольців розформувалася стало те, чого Саша так прагнув. Він потрапив у "Карпатську Січ" і збулася його мрія – тепер він став командиром взводу вогневої підтримки другої роти. Попри те, що їх мали вже відправляти на Ізюмський напрямок, здавалося, що нашого героя на війну йти спиняли самі обставини. Спочатку поїздка відкладалася, далі не вистачало місця, але впертий Саша твердо вирішив, що він більше потрібен там, на фронті, ніж тут, в тилу.
На фронті Олександра не лякали жодні труднощі, він приймав все, як годиться справжньому воїну. Відпочинку мало – роботи багато, але це нікого не лякало. Головна ціль була – бути корисним та завдавати відсіч противнику.



Трагічне 24-те серпня

Обставини склалися таким чином, що саме День незалежності України для Олександра став тим трагічним днем. Саме в цей день, втомившись після важкої ночі, хлопець вирішив трохи «передрімати». Хлопці відійшли з позиції та вирішили, що окоп зможе стати тим безпечним місцем, де можна перепочити.

Військовий зняв броню, бо знав, що до цього в селі не було «прильотів». Побоювань щодо поранення та обстрілу не мав ніхто, але доля склалася інакше. Ніхто з побратимів, ні він сам не чув свисту, але в один момент хлопець відчув страшний біль в ногах та побачив на собі великий зсув землі. На крик Сашка прийшли побратими, які відразу евакуювали його, наклали турнікети. Але відчуваючи весь біль, захисник розумів, що ситуація складна.

Ампутації та неналежна допомога

Озираючись назад, Олександр каже, що все склалося саме так ще і через те, що медики не завжди надавали йому належну допомогу. Спочатку у сусідньому селі Барвінкове провели першу ампутацію. Далі було перебування в лікувальному закладі Харкова. Після чого – переведення до Полтави. Саме там Олександр бачив, що просто гниє і ніхто не намагається йому допомогти. Найстрашніше тоді, здавалося, що не вдасться врятувати навіть коліна і ноги треба буде ампутовувати далі. В Києві, куди потім перевели пацієнта, провели ще дві ампутації, але коліна було врятовано і процес відмирання тканин зупинився.

Найстрашнішим моментом для Олександра було сказати батькам про те, що в нього ампутація. Адже він знав, що батькам це буде дуже важко прийняти. Проте Олександр добре розумів, що він може себе повноцінно обслуговувати і навіть за таких обставин він не є тягарем для родини.
А далі була жорстока реальність – непристосованість просторів для пересування на візку, відсутність можливості заїхати в магазини чи аптеки. А ще – реакція людей, які так частоне знають, як реагувати на людей з ампутаціями.

Ідеальні протези, про які можна мріяти

Новий етап в житті героя почався після того, як він став на протези. Споачатку це були протези, які зроблені в Україні і вони були достатньо хорошими. Але надія не полишала Сашка і він подав заявку в фонд Revived Soldiers Ukraine, який допомагає протезувати українських військових з 2014 року, і через декілька місяців потрапив у США. Тепер у нього є спеціальні спортивні протези. Олександр каже, що тепер замість двох ніг у цього їх всіх разом – цілих шість.
Перебуваючи в США, військовий здійснив ще одну свою мрію - побачив океан. А також зрозумів, що він може плавати навіть без протезів.



Новий етап без жалю за минулим

Олександр є дійсно прикладом для багатьох, адже він не нарікає на обставини, які склалися саме таким чином. Він власним прикладом показує мужність та силу української незламності.

У травні нескорений рів нянин став дійсно окрасою та родзинкою благодійного вечора, що відбувся у межах 76-го Каннського кінофестивалю. Костюм для нашого Олександра створив український бренд Indposhiv (саме цей бренд створював знамениту вишиванку для Президента Володимира Зеленського).
А нещодавно наш герой взяв участь у хореографічній постанові на сцені в Каліфорнії. Після закінчення останньої постанови української трупи рівнянин із частиною артистів станцював хореографію Емми Евелін. Після цього всі актори, тримаючи в руках синьо-жовті прапори, заспівали гімн України.



Олександр Будько показує кожному. Що життя триває і попри всі випробування, варто не покладати рук і сміливо втілювати власні мрії. Навіть якщо війна забрала у тебе так багато…



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”