Росія позбавила мою доньку життя, - мама загиблої Софії про родинну трагедію

Після повномасштабного вторгнення, від 24 лютого, тисячі українських дітей страждають від рашиської агресії. Мова не тільки про тих, чиє життя забрала війна. А і про тих, кого вивезли на окуповані території. Про тих дітей, які примусово перебувають на території РФ чи Білорусі. Рашисти забирають в дітей дитинство, забирають їх оселі та домівки, найрідніших людей, а ще – просто цинічно вбивають їх прямо на вулицях українських міст.

Саме так сталося і з Софійкою Голинською. Вона стала однією з жертв агресії, яка відбулася 19 серпня у Чернігові. Маленьке життя, маса мрій та бажань, прагнення навчатися в школі та далі тішити батьків – це те, що мала б мати в майбутньому ця маленька дівчинка. Але, на жаль, росія вирішила інакше – рашисти забрали її юне та таке світле життя. Прямо на вулиці ракета забрала її маленьке життя, зачепивши таке маленьке та добре дитяче серце...
 
Обставини трагедії
У святковий день 19 серпня, росіяни завдали масштабного ракетного удару по Чернігову. Зрозуміло, що їх ціллю не були жодні стратегічні об'єкти. Їх основною метою було – вбивство максимальної кількості людей. Саме так власне і сталося. Адже усі експерти в один голос кажуть про те, що обрана ракета і сам стиль її запуску націлені на те, щоб руйнувати не стільки інфраструктуру, скільки поранити та вбити чим більше мирних українців.

Того дня ракета влучила в обласний музично-драматичний театр. Знаходиться він в центрі міста, тим самим, окрім тих, хто перебував безпосередньо перебував у приміщенні, постраждали і ті, хто просто повертався з церкви з освяченими кошиками та ті, хто просто прогулювався на вихідних вуличками міста і не підозрював про загрозу...

 Семеро загиблих і більше сотні травмованих
Ці події в Чернігові ще раз довели, що у нашій країні, поки йде війна немає і не може бути жодного безпечного місця. Тим самим трагедія забрала життя семи мирних мешканців. Серед них — одна 6-річна дитина, яка з мамою приїхала в гості до Чернігова. Крім семи загиблих, під час російського теракту відомо про 163 постраждалих: сім — загиблих, 156 — поранених (115 надана амбулаторна допомога). В лікарнях міста перебували 41 людина, п'ять — в тяжкому стані, решта — середньої тяжкості. Таку інформацію на офіційних сторінках в соціальних мережах оприлюднював в.о. міського голови Чернігова Олександр Ломако.

Приїхали в гості, а сталася трагедія...

Мама маленької Софійки, яка загинула внаслідок потрапляння ракети у Чернігові, досі не може оговтатися від усіх цих подій. Адже сама не розуміє як і чому з ними сталася така трагедія.

- Я досі не можу в це повірити, що все відбулося саме так. Ми самі не з Чернігова. Напередодні того дня з донечкою ми приїхали сюди в гості, в мене тут живуть родичі. Хотіли трошки перевантажитися, поспілкуватися та відпочити. Не можу повірити в те, що я втратила свою єдину дитину. Я приїхала буквально вчора потягом сюди, мала зустрітися з подругою та рідними, а все сталося саме так, - пригадує мама загиблої дівчинки.

Дівчинка з самого малечку любила подорожувати.
- Ми розуміли, що в країні війна, але треба далі жити і ми далі їздили різні міста та відвідували родичів та друзів. Я не могла уявити, що в Чернігові таке може відбутися. Чому так сталося, я не розумію. Мені потім говорили про те, що тут відбувалася якась виставка. Ми просто хотіли гарно провести час, поспілкуватися, цього хотіла і Софійка.



Софійка з мамою 19 серпня прогулювалися в центрі міста разом з подругою, яка теж була з своїми дівчатками-близнятками. Жінки просто спілкувалися між собою, а дітки гралися. Неочікувано для всіх почули якийсь гул та вибух. Словами, кажуть, це все не можна передати.

- Ми побачили, що щось летить з того боку, пролетіло далі. Тут біля мене стояла дитина на сцені, я повернула голову і побачила, як вона просто впала поруч. А ще миттєво з неї почала литися кров. Це картинка, яка досі стоїть в моїх очах, - згадує мама. - Найбільше крові було в області живота. Мені ж плитою, яка впала поруч, причавило ногу. Я не могла її витягнути і просила про допомогу. Я кричала та благала про допомогу. Перехожі почули і дитину перенесли на траву швидко. Я ж кричала далі, бо не могла витягнути ногу і підбігти до неї одразу. А далі все наче в тумані - їхала автівка, її зупинили, а мені нарешті звільнили ногу...

Не чекати швидку, щоб врятувати життя...

Перехожі одразу ж викликали швидку, але розуміли, що через велику кількість постраждалих внаслідок ракетного удару швидка може їхати довше. Тому мама прийняла рішення про те, щоб не чекати карету швидкої допомоги, а самим поїхати в лікарню, думаючи, що так буде швидше...

Мама з донечкою на руках, сіли в машину до перехожих та поїхали максимально швидко в дитячу Чернігівську лікарню на Чорновола. Дитину забрали лікарі, оперативно повезли на шостий поверх лікарні, де надавали усю допомогу. Матір же попросили лишитися чекати на першому поверсі. Лікарі розуміли, що травми, які має дитина дуже складні, але продовжували робити усе можливе...
Під впливом усіх тих подій жінка в соціальних мережах просила людей про молитву за її донечку, записала сторіз, в яких розповіла про те, що в її доньку влучив уламок ракети. І просила усіх людей про посилену молитву, адже медики не надавали поки в той момент ніякої інформації.

- Лікарі боролися за життя моєї донечки, але врятувати її все ж не вдалося. Я так розумію, що уламок пошкодив серце. Софійка мала йти до першого класу, як і усі дітки активно готувалася до школи. Ми мріяли про те, як вона буде на святі першого дзвоника, як буде зустрічати тата з війни, але не судилося...
До речі, тато Софійки зараз відстоює нашу незалежність на фронті. Для нього це також непоправна втрата, яка змушує жити інакше і боротися ще більш самовіддано.




Рашисти заслуговують на розплату

Мама Софійки каже, що в житті завжди ні на кого не ображалася і не бажала зла, навіть в ті моменти, коли було надзвичайно важко. Але цього разу тим людям, які запустили цю ракету по мирних мешканцях, по дітках, таких як Софійка, вона б хотіла, щоб їх рвало просто на шматки. Адже вони цього дійсно заслуговують.
- Зараз в мене саме такі думки, я бажаю, щоб ці нелюди, які прийшли на нашу землю і ті люди, які здають інформацію, які працюють на ворога, їх треба знищувати…



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”