У 66 років рівненський лікар творить і бачить дива на передовій

Адже саме вони, маючи багаж знань та низку життєвої практики часто знають, як діяти не «по книжках», а бачачи значно більше та прогнозуючи низку різноманітних варіантів розвитку подій.

Саме таким медиком з великим досвідом порятунку людських життів є Віктор Юзепчук. Попри свій достатньо поважний вік, він не злякався того, що на фронті служать тільки до 60 років. Він власним прикладом показує, що для нього війна – це щось, що стосується молоді. Це не подвиг, а щоденна робота, яку він з гідністю та честю виконує.

За рідну землю, за сім’ю, за дітей та онуків, за волю — з такими словами рівненський дитячий травматолог Віктор Юзепчук рятує життя наших військових на самісінькій передовій. Служить в одних з найгарячіших точок фронту — Бахмуті, Лимані, Часовому Яру. І скрізь потрібен, бо ж лікар на фронті — на вагу золота. Його досвід – це найцінніше надбання, а з його історій на фронті можна писати книги…



Рівнянину Вікторові Юзепчуку 66-років. Він — дитячий ортопед-травматолог, до якого пацієнти вишиковуються в чергу. І це мирному житті. Якщо запитати в соціальних мережах, кого з цього профілю рекомендують рівняни, то переважна більшість скажуть вам однозначно – Юзепчук. Оптиміст та справжній енерджайзер не може лишатися осторонь, коли в країні війна. І війна для пана Віктора розпочалася не після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, а ще з 2014-ого. Розуміючи важливість медичної допомоги на фронті, пан Віктор зважився й поїхав працювати добровольцем у військовий шпиталь. Вперше на фронті опинився у 2016 році. Тоді долучився до Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова.

Загалом відбув вже 11 ротацій і, каже, це не межа. Бо ж з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ до України лікар повернувся до лав добровольчого мобільного шпиталю.
Про таке бажання потрапити до війська Віктор Юзепчук каже, що це було його прагненням ще з дитинства. Адже мріяв захищати та допомагати ближнім. Водночас життя склалося так, що наш герой дійсно служив іншим, але, як лікар.



“Я в дитинстві мріяв стати військовим. Аж так хотілося бути схожим на своїх рідних дядьків у військовій формі, бо ж один був льотчиком, інший служив на флоті. Натомість став лікарем. Напевно, то закладено батьками допомагати людям та захищати їх добробут. Я оперую вже 35 років. Це безцінний досвід, і на передовій він зараз надзвичайно потрібен. Бо коли ти тут, бачиш пораненого, нашого захисника, немає значення дитячий ти лікар чи дорослий. Потрібно рятувати, допомагати, до того ж швидко та кваліфіковано. Ще в інституті, коли навчався, світила медицини переконували: якщо ти знаєш дитячу травму, то й з дорослою розберешся,” - розповідає Віктор Юзепчук.

За час ротацій врятував сотні життів наших захисників, провів тисячі операцій, деякі з яких тривали кілька годин. Це складно, але коли ціна такої витримки та тривалої допомоги – врятоване життя, то втома одразу ж забувається. Окрім надання медичної допомоги, лікар завжди старається підтримати, заспокоїти, бо разом з тим, щоб лікувати фізичні травми, треба мріти підтримати душу людини.

“Коли військовий виходить з бою, йому потрібна душа, потрібно, щоб з ним поговорили. Бо на війні всі ширми падають, головне — душа на видноті. Я сам бачив, як військовий дивом залишався живим, бо ж куля потрапляла у хрестик. Мені показали такий — аж зігнувся від удару. Уявіть собі силу молитви за цю людину,” - зізнається хірург-травматолог.

Досвід роботи із дітьми допомагає знайти спільну мову з сильними вояками, повернути бажання до життя, адже без нього, як би лікар не старався, врятувати пацієнта складно. Як взірець такого бажання, розповідає історію пораненого бійця. Захисник Бахмута з розтрощеною ногою фактично повз півтора кілометра до місця евакуації, а все тому що пообіцяв синові зателефонувати й привітати з днем народження. І як в такі моменти не вірити в силу людських можливостей та важливість морального стану захисника для того, щоб вижити на фронті.



“Він приповз. Його нога — у важкому стані, але, дасть Бог, відновиться і він зможе ходити. Він вижив, бо мав ціль, мав мету — доповзти, вижити, бо є рідня, діти. Так там у всіх військових, у всіх воїнів головна ціль — перемога, їхні діти, яких вони захищають, їхня держава, їхня земля. І таких людей ніхто ніколи не переможе!” - каже лікар.

Віктор Юзепчук працює в польовому шпиталі на добровільних засадах. Нещодавно за свою жертовність отримав нагрудний знак «За збережене життя» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Але він працює точно не для визнання та нагород, адже розуміє, що його допомога на передовій дуже потрібна.

У мирному житті Віктор Юзепчук вже 35 років працює в Рівненській обласній дитячій лікарні. Маленькі пацієнти чекають його з нетерпінням, як і їхні батьки. Адже досвідченому лікарю іноді не потрібно нічого, лише оглянути дитину, щоб встановити точний діагноз. А це вже пів шляху до одужання.

Підтримують таку ініціативність та жертовність Віктора Івановича Юзепчука і колеги-лікарі. Щоразу, як доброволець знову планує їхати у польовий шпиталь чи стабілізаційний центр, готові швидко підлаштуватися під новий графік. А ще підтримати свого колегу, бо знають, як складно працювати під обстріли, але це про врятовані життя героїв.

“Два тижні іще не минулого із того часу, як повернувся, як приходить зі словами: ви знаєте, мушу їхати знову, бо треба. Ну що ж, це навіть не обговорюється — треба значить треба. Ми змінюємо графік роботи, беремо більше кожен на себе. Адже ми розуміємо: працюємо тут, а він в рази більше працює там, рятує там,” - розповідає колега пана Віктора завідувач ортопедо-травматологічним центром Рівненської обласної дитячої лікарні Ігор Яковець.

Сам же Віктор Іванович вже вкотре вирушив рятувати воїнів — поки йде війна, іншого варіанту для себе не бачить:



“Готовий до наступної роботи! Але дай Боже, хай війна закінчується, хай люди ідуть додому. Радіють сім’ям, радіють життю. Радіють вільній Україні!”




“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”

Фото з особистого архіву Віктор Юзепчука та сторінки Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова у Facebook