В мене було враження, що відірвало пів тіла, - Герой, що відновлюється на Рівненщині

Він не думав, що життя повернеться таким чином, що йому доведеться боронити країну зі зброєю в руках, але зараз, попри всі складнощі, він не думає, що зміг би вчинити інакше. Адже коли ворог стукає в твої двері ти не намагаєшся вийти з хати, а даєш йому відсіч, чого б це не коштувало.

Саме так, не жалкуючи власних сил та енергії, боровся на захисті країни мужній герой Євген. Зараз він проходить реабілітацію у КП "Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни" РОР. Тут він вчиться заново ходити, а ще заряджає всіх своїм оптимізмом. Адже всі кажуть, що такого позитивного пацієнта годі й шукати.



Євгену 46 років. Народився він у селищі поблизу Азовського моря, але більшу частину свого життя він провів у Мелітополі. Це край, де ростуть найсмачніші в Україні черешні. Саме тому у війську він отримав саме такий не типовий позивний - Черешня. Євген має зв'язок з Рівненщиною, адже саме звідси родом дружина військового.

Наш захисник не чекав повістки, щоб стати до лав ЗСУ в період повномасштабного вторгнення. Взимку цього року він вирішив добровільно приєднатися до захисників територіальної цілісності держави та служив у 14-ому окремому стрілецькому батальйоні. Тут він отримав масу нових знань та вмінь, а ще знайшов побратимів, які віддані присязі та виконанню свого обов'язку - захисту Батьківщини та територіальної цілісності.

На "передку", за словами Євгена, не завжди легко і це зрозуміло. Виникають постійні виклики, а також постійні атаки ворога не дають нашим героям практично ні миті перепочинку. Хоча на позиціях він не зазнавав великого страху, він завжди намагався знаходити позитивні моменти навіть в найважчі дні перебування на фронті. Його оптимізм і розуміння того, що все передбачено, допомагали йому у подоланні труднощів. Він повторював собі та побратимам про те, що все вже передбачено. Тому їх завдання - робити все на максимум.



Євген практично постійно знаходився на "нульових позиціях". А одного дня сталося те, чого ніхто не міг передбачити. Їх бригада потрапила під обстріл. Поранення, яке він отримав під час наступу ворога на Бахмут, виявилося дуже серйозним. Євген отримав численні осколкові поранення. В перші миті чоловіку взагалі здавалося, що йому відірвало половину тіла. Адже починаючи від живота він практично нічого не відчував. Страх охоплював його. А далі настало лікування. Необхідність численних операцій та довгий період непорушності поставили його життя на паузу. Але, попри всі випробування, він не склав руки.

Три місяці тому Євген опинився на Рівненщині. Його головна мета - реабілітація. Адже осколкове поранення так вплинуло на нього, що зараз він практично мусить вчитися ходити заново та пересуватися на інвалідному візку. Насправді ж лікарі кажуть, що за такий короткий термін Євген показує блискучі результати. І в цьому великий внесок самого пацієнта, який творить нереальні речі, щоб знову стати на ноги та пересуватися повноцінно.



Тривалий час Євген залишався нерухомим, проте велике бажання рухатися підштовхнуло його виходити з палати навіть на четвереньках. Це було важливо для нього, щоб відчути себе знову людиною. Реабілітологи вражалися його волею та витривалістю. Вони запитували, де він прочитав про такі методики, а потім зрозуміли, що жага до життя вирує в ньому настільки, що він не може зупинятися навіть в такій складній ситуації.

Під час періоду реабілітації він активно працює над своїм фізичним відновленням. Йому вдалося зробити перші кроки в басейні, і тепер він може відвідувати Рівне самостійно. Практично без допомоги він може їхати громадським транспортом та пересуватися самостійно по місту. Вдячність та підтримка оточуючих надають йому додаткову силу. Він каже, що дуже вражає те, коли люди підходять до нього на вулицях зі словами вдячності і це дійсно надихає.

Найбільша мрія Євгена - побачити рідних, які зараз перебувають на окупованій території. Його мати та тітка - пенсіонерки, і вони спілкуються через месенджери, коли є така можливість. А є вона не надто часто, оскільки мати користується кнопковим телефоном. Його головна мета - одужати та повернутися до Збройних Сил України, щоб разом із побратимами вони змогли повернути українську землю.

Євген не вважає себе героєм, адже він вважає за обов'язок кожного громадянина захищати рідну землю. Він радить змінити ставлення до військовослужбовців, які пересуваються на візку, і підкреслює, що це не є підставою для відмови в їхніх можливостях.



Його командир подав на нього заявку на медаль, але сам Євген наголошує, що йому важлива перемога над окупантами, а не звання героя.

Фото 5 канал та Рівне1