“Зброю до рук доведеться взяти усім”, - штурмовик із Рівного Бьорн

І йдуть до неї самовіддано не залежно від віку, статі чи роду військ.

Іванові 22 роки. Зараз він служить у 3 окремій штурмовій бригаді ЗСУ, має позивний “Бьорн”. Він народився у Рівному, але коли був маленьким, разом із мамою кілька років прожив у Маріуполі. Та згодом повернувся у рідне місто, аби вже тут дорослішати. Після закінчення школи вступив у місцевий технічний коледж. Зізнається, професію КВПіА обирав не серйозно, адже був упевнений — працювати за фахом не буде. Так і склалося. Із 16 років Іван розпочав роботу, спершу на будівництві, за тим на складі, а врешті влаштувався продавцем-консультантом. Тут і пропрацював, аж доки не потрапив до війська.



Бьорн — активний учасник ком’юніті Rivne Red Black. У колективі тоді футбольних вболівальників був ще до повномасштабного вторгнення. Каже: зараз у спільноті немає хлопців, які б якось нейтрально ставилися до війни. Велика частина з них — у війську, інші — волонтерять. Адже ком’юніті - як велика сімʼя, де всі один одному допомагають.

Як продавець-консультант без жодного армійського досвіду став штурмовиком відомої бригади, Іван розказав ексклюзивно для ogo.ua.

- Із першого дня повномасштабного вторгнення (24 лютого 2022 року) хотів іти до військкомату. Поговорив з хлопцями з колективу, які пішли туди відразу, і зрозумів, що є лише два варіанти: або відстояти кілька днів у черзі й потрапити до якогось підрозділу, або тобі відмовлять, бо ти не служив у армії і не маєш досвіду. Я відносився саме до другої категорії, тож розумів, що на той час мене нікуди не візьмуть. Тому вирішив піти в ДФТГ (добровольче формування територіальної громади), аби проходити хоч якусь підготовку та тренування доки не знайду, як потрапити на війну.
Через місяць хлопці з колективу запропонували вступити в лави ССО АЗОВ (на даний момент підрозділ збільшений до бригади 3 ОШБр). Я, звісно ж, погодився. Отак і вступив добровольцем до війська.



- Багато хлопців, які не мали раніше військового досвіду, сприймали війну дещо романтично. Що думаєте про війну зараз? Чи змінились погляди?

- Погляди змінилися кардинально, хоча завжди розумів, що на війні немає ніякої романтики і кайфу. Проте дивлячись фото і відео, спілкуючись з хлопцями, які вже на той час брали участь у бойових діях, була присутня думка, що все-таки якийсь драйв у цьому є.
Але потрапивши на свій перший виїзд, де взагалі нічого не було зрозуміло, навколо посадки, поля, щось прилітає постійно, почав розуміти, що все не так-то просто і класно.
Мабуть завдяки хлопцям з підрозділу, які швидко все пояснювали, максимально спокійно себе поводили і в якісь моменти підтримували словами «Та все буде нормально», швидко почав пристосовуватися до всього.

- Яка вона українська армія? І які українські захисники?

- Можливо для когось це буде новина, але звичайна служба в армії і служба в бойовому підрозділі, коли ти береш участь у бойових діях, - це різні речі. Цілком за армію не можу нічого сказати, тому що підрозділів багато, є різні випадки неприємні що стосуються як командування, так і просто військових. Але точно можу сказати, що в нашій бригаді все на вищому рівні, починаючи від наказів командування, взаємоповаги, незалежно від посади та звання, і закінчуючи ідеологією, спільними поглядами та цілями.
На мою думку, 3 ОШБр є дуже хорошим еталоном того, яка повинна бути армія в нашій країні. Ну і звісно, є ще багато бригад та підрозділів, які тримають високу планку в виконанні бойових завдань, підготовці особового складу та загалом є показником того, що армія в країні змінюється в кращу сторону.

- Що спільного і різного поміж тими, хто служить в ЗСУ?

- Спільне у всіх одне - це перемога над ворогом та захист свої Батьківщини. Стосовного різного, так це точно якісь ідеологічні погляди, це точно підготовка і загалом розвиток особового складу. Адже є військові, яких мобілізували (зрозуміло, що говорю зараз не про всіх мобілізованих), і у них немає такого прагнення саморозвитку у військовій справі, як у людей, які добровільно самі йшли і шукали шляхи, як їм потрапити на війну, навчатися та удосконалюватися в цій, скажімо так, сфері.

- Як війна змінює людей?

- Ситуації насправді є різні. Трапляється, що до бойових дій хлопці кричали, мовляв, будуть іти і нищити “пі***ів” направо і наліво. Але провоювавши певний час, вони «згасали» в цих думках, хтось навіть міг сказати, що це все ж таки це не те, на що він готовий.
І є ситуації протилежні. Людина може дуже боятися взагалі перебувати на нулі, переживати за все, але потім виявляється, що через якийсь час цей же воїн стає просто безстрашним тигром, штурмовиком, який наче кіборг готовий виконувати короткі завдання: “Я — іти — посадка — вбивати”. І дуже часто буває таке, що реально тягне назад в посадку.

- Про що найчастіше задумуєшся?

- Про загиблих побратимів. Це люди, яких дуже сильно не вистачає. І про саморозвиток, тому що завжди потрібно розвиватися, тренуватися, удосконалювати навички.



- Ти був поранений, пройшов реабілітацію, і знову повернувся в бригаду. Як воно — повернутися після поранення в стрій? Що було найважче і найлегше?

- Та, якщо чесно, повернутися самому вже хотілося. Адже тут хлопці, з якими вже пережив багато чого, до яких звик. Тут своя атмосфера, люди, і за цим сумуєш.

- Що давало сили триматися і йти далі, коли був на передовій?

- Розуміння того, що прийшов сюди добровільно, з якоюсь метою та ціллю. До того ж хорошою підтримкою є хлопці, які поряд, яким ти довіряєш своє життя так, як і вони довіряють тобі своє. Це дуже піднімає дух. Ну і звісно, чорний гумор, без нього ніяк - це фундамент.

- Чи думав про те, чим займатися після повернення? Що зробиш в першу чергу?

- Це війна, тож тут щось планувати нереально. Можна мріяти, наприклад, про те, як з друзями будете їсти багато KFC, або просто зберетеся і на місяць поїдете у гори.

- Що хотілося б сказати побратимам і цивільним?

- Побратимам сказав би лише те, що ми повинні завжди пам’ятати та мститися всіма методами за тих, кого більше немає з нами.
А цивільні повинні знати, бачити і пам’ятати, якою ціною дається захист країни, кожна навіть найменша перемога по лінії фронту. Не варто тішити себе тим що, якщо хлопці воюють вже майже 2 роки, а хтось і значно більше, то завжди буде кому воювати. Рано чи пізно люди закінчуються - це війна, і людей потрібно міняти. Тому готуватися до того, що доведеться взяти зброю до рук, повинні всі.



“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”