Як рівненські сапери розміновують поля на Херсонщині

Адже попереду розмінування десятків кілометрів українських земель, які зіпсували російські ворожі війська, які намагаються здолати нас.

Прощання із загиблими воїнами, на жаль, стали сумною реальністю наших днів. Кожен із них взяв до рук зброю та максимально віддав себе, аби відбити напади ворога, в тіснити його з України. Після військових естафету порятунку рідної землі переймають працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій. Їх сапери попри величезну небезпеку ліквідовують наслідки перебування на наших територіях росіян. Саме сапери розміновують житлові будинки, поля, ліси та решту територій, роблячи її знову безпечною для життя.



Наша сьогоднішня розповідь про водія-сапера Степана Гмитрука. У ДСНС він лише пів року, але вже пройшов навчання та повернувся із першого відрядження з Херсонщини. Водій-сапера - це професія цивільна, але надзвичайно потрібна, особливо у військовий час.

"Коли ми їдемо на завдання, моя перша задача - як водій, доправити усю групу на місце, - розповідає Степан Гмитрук. - Коли ж справа стосується розмінування, ми всі навчені і разом працюємо, стаємо кожен на свою ланку, якщо візуальне обстеження, то ми проходимо на певній відстані один від одного, але всі працюють однаково."



До того, як стати сапером, Степан працював за освітою - інженером сільськогосподарської техніки. А от у ДСНС його покликав давній знайомий.

"Мій хороший знайомий працює також у ДСНС, тільки в іншій частині. Саме він сказав, що є набір, тож я вирішив, що це мій шанс. Адже це одна з найважливіших професій, де можна допомогти. Зараз така професія дуже потрібна і важлива. Тож спершу нас відправили на навчання, а після того, коли прийшли навчання, почали безпосередньо працювати на розмінуваннях. Це була моя перша ротація," - каже сапер.

Степан разом із колегами впродовж півтора місяці працював на деокупованій Херсонщині. Розмінували сільськогосподарські угіддя. Працювати доводилося і під обстрілами.

"В умовах постійних обстрілів перебувати не так страшно, як незвично. Частково це завдяки підтримці місцевого населення, - ділиться рятувальник. - Звикаєш до всього. І до цього теж, згодом вже навіть по звуку чуєш, чи далеко вони літають. Візуально бачили, коли летять керовані авіаційні бомби, якраз вони десь в районі Херсона скидали, то візуально ми бачили їх."

Під час розмінування саперам найчастіше зустрічалися артилерійські і мінометні снаряди.

"Кожен день знаходилось щось, не було такого дня, щоб нічого не було. Кожен день щось знаходиться. Їх велика кількість там, безпечних залишків також багато, тобто після себе вони залишають свої гільзи. Місця, де вони стояли, - це просто великі гори того, чим вони по нашій території стріляли," - продовжує Степан Гмитрук.



Із власних спостережень Степан зробив висновок що головне завдання окупантів знищити українців незалежно від того військові це чи цивільні тому селі де ми працювали проживали стояли певний час російські війська а чи дальше

"Під час відрядження, ми жили в селі, де стояли російські війська, а трохи далі - ближче до Миколаєва - населений пункт, де стояли наші хлопці. І це два різних села. Наше село було ціле, тобто українські військові не стріляли по будинках, де могли б бути люди. По полях - так, конкретно, прицільно. А от в таких населених, як Посад Покровський, стояли наші - то їх росіяни практично знищили, жодної цілої хати не лишилося..."

Професія сапера надзвичайно небезпечна, тут потрібні сталеві нерви та витримка. Але, запевняє Степан Гмитрук, при правильному налаштуванні та підході, усе можливо.

"Небезпека завжди є, але якщо з холодною головою підходити до роботи, то можна контролювати практично все," - ділиться секретами професії Степан Гмитрук.



А ще додає: попри небезпеку готовий і надалі допомагати людям, адже щоб повністю розмінувати території України потрібно з десяток років. Тож попереду багато роботи, аби повернути в населені пункти, сільськогосподарські угіддя, поля, ліси безпеку для тих українців, які будуть там жити, розвиватись та працювати.