Військовий "Липа" про втрати на війні та подвиги сьогодення

З давніх давен воєначальники та генерали усіх армій світу неодноразово переконувалися, що на полі бою вирішального значення не мають ні кількість зброї, ні боєприпаси, ні кількість солдатів, ні їх оснащення. Вирішальне значення має тільки одна річ – це сила духу у воїна, його бажання вижити, перемогти, його стійкість та вміння у найскладніших ситуаціях діяти твердо та впевнено. Саме це й довела російсько-українська війна, де росія, маючи перевагу практично у всьому, окрім сили духу, не змогла й не зможе здобути перемогу.

Прикладом незламності сили духу українського воїна є воїни-«едельвейси» мотопіхотного батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади, про подвиг одного з них ми розповімо у цій статті.



Мова йде про бійця 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону з позивним «Липа». Йому 55 років, родом з Кривого Рогу, мобілізований в липні 2023 року, розлучений, має двох синів і доньку.

19 серпня вперше вийшов на позицію поблизу н.п. Берестове, Донецька область. На той час на позиції «Ромб» було сім бійців. Старшим позиції був Завальнюк Ігор, позивний «Надвірний».
Я багато навчився у старшого позиції, - каже герой нашого інтерв’ю. - А через кілька днів, під час обстрілу градами, «Надвірний» загинув. Важко втрачати побратимів…

Позиція стала для мене як дім, тому й обладнували ми з побратимами її відповідно. Все на своєму місці, порядок та безпека – це головне!

5 грудня 2023 року вранці розпочався штурм (розповідає «Липа»). Гради лупили з п’яти напрямків, по всіх наших позиціях. Працювала ворожа артелерія, стволка. Нас обстрілювали хвилин 40 безперервно. Я, зі своїми товаришами (В.Філіпович «Філя», А.Науменко «Мультик» О.Потравний «Гончий»), зайняли бойові позиції. Тоді за командира був Михайло Ліщенко, позивний «Ворон». Завдяки його чіткому керівництву, всі розуміли що потрібно робити. Коли обстріл нарешті затих, ми почали відбивати наступ. Ворог наступав групами, в групі приблизно 10 чоловік. Груп було багато, розпочався ближній бій. Ми вели вогонь, клали противника, добивали в полі. Думаю, що за той штурм, нами було знищено до тридцяти одиниць противника. Гарно спрацювала наша артилерія. Так ми відбили наступ.

Десь приблизно через дві години противник почав штурмувати сусідню позицію «Морячок». Під час того штурму «Липу» контузило. Від евакуації він відмовився, коли побачив як приносять поранених хлопців без рук, ніг і т.п. Евакуація йшла через позицію «Липи», де він надавав допомогу пораненим. Важкий штурм, втрати… І знову нас стало менше…



уже сильно дошкуляють ворожі дрони, камікадзе – розповідає «Липа». Ти тільки чуєш, як летить і скид… І їх дуже багато, на жаль.

9 грудня 2023 року, десь біля 12 години дня, я повернувся зі спостережного пункту у бліндаж після чергування. Втомлений, сонний тільки приліг відпочити коли чую у рацію – в напрямку вашої позиції рухаються троє чужих, говорив «Джон». Не дивлячись на втому я швидко зреагував, взяв свій автомат і вибіг з бліндажа. Попередив хлопців, і ми почали спостерігати. Дивлюсь, на відстані метрів 60-70, в напрямку нашої позиції іде троє орків.

Вони йшли вздовж колії прямо на нас. Я вже зібрався відкривати вогонь, як раптом вони призупинилися і змістилися в сторону так, що я втратив їх з поля зору. Стало страшно, і боявся я не за себе. Хоч би ніхто з хлопців не висунувся. До слова скажу, зі мною на позиції був мій племінник Аркадій (посміхається «Липа») заради нього й тримаюся. Та й взагалі, шкода молодих хлопців, я вже своє пожив, – з сумом в очах каже «Липа».



Через пару хвилин почув метушню в нашому окопі. Я відразу приготувався стріляти, бо розумів що ворог вже дуже близько. Обережно зазирнувши за поворот побачив як до мене наближаються троє орків, відкрив вогонь на враження. Одного задвохсотив (застрелив) відразу, другого поранив і він почав втікати. А от третій почав відстрілюватися, заскочивши за поворот. В ході бою, по тактиці стрільби зрозумів, що він не простий вояка. Іде перестрілка, і тут мені потрібно замінити магазин. В цей момент з за моєї спини вибігає Аркадій і стріляючи біжить в сторону противника. В той момент в мене мало серце не вирвалося з грудей, так перелякався за нього. Але це всього лиш на мить, бо я розумів – розслаблятися не можна! Кілька влучних пострілів і ворог упав мертвий. Я наздогнав пораненого, він упав на живіт так, що руки його були під ним але він був ще живий. В цілях безпеки я наказав йому повільно дістати руки (раптом в нього там граната). Противник не послухав мене і я зробив контрольний постріл…

Ми з Аркашою перевірили документи нападників, це були росіяни. Мушу відмітити форма одягу в них відрізнялася від інших, певно якийсь спецпідрозділ. Але ми впоралися, і це добре. Я доповів «Джону» по рації про знищення противника і повернувся на позицію.

Тоді ж я кажу до племінника:
Аркаша, ти чого вискочив? А якби щось з тобою? Я б собі не пробачив! Я б і сам впорався! Ти ще дуже молодий, життя не бачив.

На що він відповів – а ти б мене лишив? І я все зрозумів.