Як правильно підготуватися до сповіді

Духовенство наголошує, що сповіді не варто боятися – це не «допит», не «екзамен» і не «суд». А священник, який звершує це Таїнство, є вашим помічником, свідком, служителем Божим, якому дана влада прощати і відпускати гріхи (Ін. 20: 22–23).

Без покаяння (добровільного визнання своєї провини) сповідь не буде дієвою. Бо сповідь – це зовнішній вияв нашого покаяння, в той час, як, власне, каяття – це глибокий внутрішній жаль за вчинені гріхи чи неправильні вчинки. Сповідь має на меті не просто перерахувати вчинені людиною гріхи, а відчути щирий жаль за свої провини, захотіти виправитись, змінитись на краще. Бо істинно кається той, хто сповідає гріхи свої, шкодує про них, має тверде переконання з Божою допомогою не вертатися до них та всіляко їх берегтися.




Сповідуватись треба не лише за вчинені гріховні дії, а й за гріховні думки, які ми приймаємо, а не відкидаємо, поборовши їх. Бо гріх як вчинок – це вже наслідок (плід), а причини (насіння) – всередині нас. Тож варто зважати не лише на зовнішні наші проступки, а лікувати душу. Змінивши свій внутрішній світ, ми зможемо впливати і на наші зовнішні вчинки.
Як підготуватися до Сповіді:
1. Бути чесним з самим собою. Згадати всі свої гріхи, вчинені вільно чи невільно. На цьому етапі треба дуже пильно й рішуче остерігатися нещирості: ця спокуса походить від прихованої людської гордості та від диявола, який у своїй злобі найбільше зацікавлений, щоб звести нанівець наші зусилля і плоди покаяння.

Як правильно сповідатися: чи потрібно пояснювати причини гріхів?

Каються в тих гріхах, найдужче пам'ятаються і які найбільше болять. Але найнебезпечнішими гріхами є приховані, ті, які за гріхи ми взагалі не вважаємо. Їх не видно одразу наочно, а вони в нас є, ми до них звикли і навіть їх не помічаємо, але вони розставляють нам пастки й далі. Тому важливий не стільки перелік гріхів – скільки, власне, душевне щире прагнення людини розкаятися у своїх провинах і виправитися.

2. Налаштуватися на те, що сповідати потрібно гріхи, вчинені від попередньої сповіді (якщо це перша сповідь – то за все життя), виявляючи перед священником усі згадані недобрі, гріховні вчинки, слова, думки, наміри та прагнення. Для того, щоб сповідь не була безладною, бажано її впорядкувати, наприклад, за заповідями Божими. Приховувати гріхи немає сенсу, бо це має такі ж наслідки, як приховування від лікаря пацієнтом симптомів своїх хвороб. Кому людина робить гірше, коли обманює лікаря?

3. Будьте готові сповідувати свої гріхи відверто, пам’ятаючи, що розповідаєте їх перед Богом, Який і так їх добре знає, але хоче вашого визнання та розкаяння в них. Не намагайтеся будь-чим виправдовувати свої гріхи або шукати в них провину інших.

На Таїнство Сповіді треба прийти за душевним покликом і з покорою серця: тричі перехрестившись, поцілувавши хрест та Євангеліє, схилити свою голову та почати сповідування своїх гріхів. Священник слухає сповідь, а по її завершенні кладе єпитрахиль на голову сповідника і читає молитву, творячи рукою над головою сповідника хресне знамення. Потім той, хто щойно сповідався, хреститься і знову цілує хрест з Євангелієм. Далі сповідник, якщо бере участь у Літургії та отримав розрішення від гріхів, приступає до Святого Причастя.

За повідомленням з офіційної сторінки ПЦУ у мережі Фейсбук