У Рівному попрощалися з двома Героями

На жаль, 25 травня 2024 року Євген Меламед помер у лікарні внаслідок захворювання, а саме гострої серцево-судинної недостатності.

А 17 лютого 2024 року Іван Барановський загинув на Донецькому напрямку. Його тіло повернули після масштабного обміну.

Євген Меламед народився 7 жовтня 1977 року у місті Северодонецьк Луганської області. Спочатку навчався в медичному училищі, після чого здобув вищу освіту за спеціальністю анестезіолог у Луганському медичному університеті. Як медик, проходив навчання на військовій кафедрі, але військового досвіду не мав.

Працював у Рівненському обласному клінічному лікувально-діагностичному центрі імені В.Поліщука та у Залізничній лікарні. Пацієнти дуже поважали Євгена, адже він завжди міг знайти правильне слово для кожного.

Від початку повномасштабного вторгнення наш герой хотів піти добровольцем на війну. Але спочатку йому сказали, що у цьому зараз немає потреби. А вже 21 березня 2023 року Євген Меламед відправився на фронт, щоб захищати батьківщину та рятувати життя військових.

Про службу дружині говорив багато, пишався тим, що може рятувати життя та допомагати. Бо був переконаний, що це не робота, а його покликання.

Військові постійно говорили, що такого доброзичливого та чуйного медика ще не зустрічали. Навіть робили з ним фото на пам'ять і дивувалися, коли він намагався приділити увагу кожному пацієнту. Було складно, медики не спали по кілька днів, але коли на вагах було людське життя, то не було часу думати про власне самопочуття.

Євген Меламед служив на Донеччині, а після загострення ситуації на Харківщині, був відправлений у відрядження до Ізюма. Там 25 травня 2024 року він помер у лікарні внаслідок захворювання, а саме гострої серцево-судинної недостатності. У Героя залишилася дружина та донечка 7 років.



Іван Барановський народився 6 січня 1979 року в селі Морочне колишнього Зарічненського, а нині - Вараського району. Після навчання у школі вступив до Володимирецького технічного училища #39 за спеціальністю електромонтер. Служив у ЗСУ у 1997-1998 роках. Далі працював на будівництві, виконував різні будівельні та монтажні роботи. Крім того, працював на рівненському залізничному вокзалі монтером колії.

Іван говорив ще до повномасштабного вторгнення, що росія піде війною і треба бути готовими. Тому рідні знали, що вже 24 та 25 лютого, коли його не було вдома, що він точно був у військкоматі.

Наш Герой завжди говорив, що він давав присягу на вірність українському народові, тому не буде чекати повістки, а добровільно стане на захист країни. До того, як Івана взяли в ЗСУ, він копав окопи, облаштовував блокпости, бо не міг стояти осторонь усіх подій.

15 липня 2022 року Іван Барановський вже був безпосередньо на фронті. Про службу говорив вкрай мало. Завжди казав, що всього вистачає і усім забезпечені. Попри проблеми зі здоров'ям, Іван не захотів оформлювати групу інвалідності. Сміливо захищав Батьківщину до останнього подиху.

Рідні отримали сповіщення про зникнення Івана у лютому 2024 року. А після обміну тіл отримали офіційне сповіщення про його загибель 17 лютого 2024 року на Донеччині.