Спортсмени з інвалідністю не слабші, ми просто граємо за іншими правилами

А ще - провідний фахівець із соціальної роботи "Ветеранського простору", який на власному прикладі щодня доводить, що немає маленьких кроків, є бажання просто спинитися, або рухатися тільки вперед. Його позивний "Черешня" не є випадковістю, Євген сам родом з Мелітополя, краю, якйи славиться врожаями черешень. А нині - практично рівнянин, чиєю історією ми хочемо сьогодні з вами поділитися.



- Євгене, розкажіть про той день, коли ви отримали поранення.
— Це сталося 11 травня 2023 року під Бахмутом. Наші підрозділи йшли в штурм, і під час бою в мене в бік прилетів осколок. Він зупинився у хребті. Тоді було не до евакуації — ворог пішов у контратаку, російські танки тиснули на наші позиції. Я розумів, що треба чекати, стискав зуби і просто тримався. Час тягнувся дуже довго. Але коли нарешті вдалося вибратися, головне було одне — вижити і не втратити віру.



— Як ви проходили реабілітацію після такого поранення?
— Реабілітація — це ще одна битва. Спочатку ти не розумієш, як жити далі, як прийняти нову реальність. Але я вирішив, що буду боротися, як і на полі бою. Спорт став моїм порятунком.

— Євгене, ваша історія вражає: всього за місяць після початку тренувань у басейні ви вже брали участь у відборі на міжнародні змагання. Як це стало можливим?
— Так, у листопаді 2023 року я почав плавати в басейні госпіталя, а вже 10 грудня брав участь у відбіркових змаганнях на United States Air Force Trials у Лас-Вегасі. Це була дуже насичена підготовка. Я щодня тренувався, працював над технікою і витривалістю. Напевно, ключовий фактор — це бажання. Коли перед тобою стоїть мета, ти знаходиш усі можливості, щоб її досягти.

— І ви потрапили до збірної! Як пройшли змагання у США?
— Так, мене включили до збірної, і результат перевершив усі очікування. Я повернувся зі США з трьома золотими, однією срібною та однією бронзовою медалями. Це було щось неймовірне! Атмосфера, рівень організації, підтримка — усе на найвищому рівні.

— Чи вдалося зберегти переможний темп після повернення в Україну?
— Так, одразу після повернення я почав готуватися до чемпіонату України з параплавання. 24 травня 2024 року на цих змаганнях мені вдалося вибороти срібло і бронзу. Це вже інший рівень конкуренції, але я радий, що показав хороший результат.

— Ви також брали участь у міжнародних змаганнях у Європі. Розкажіть про це.
— Так, у жовтні 2023 року я поїхав до Мадрида на Arnold Classic Europe. Це один із найбільших міжнародних спортивних фестивалів, який заснував Арнольд Шварценеггер. У рамках фестивалю проходили змагання ветеранів Strong Spirit's Games, де я виступав у кількох дисциплінах: жим штанги лежачи, веслування на тренажері, ейрбайк. Звідти я привіз два золота і три бронзи.

— Чи спілкувалися ви з іноземними учасниками під час цих міжнародних стартів?
— Так, було багато неформального спілкування, але цікавий момент: тему війни ніхто не порушував. Для американських ветеранів такі змагання — це передусім свято, можливість зустрітися з друзями, провести час у позитивній атмосфері. Вони сфокусовані на спорті, на командному дусі, на досягненнях.




— Що для вас значать усі ці перемоги?
— Насамперед вони дають розуміння, що навіть після серйозних випробувань можна знайти новий сенс у житті. Спорт — це не просто змагання, це шлях, який вимагає дисципліни, сили волі та віри в себе. Я радий, що можу надихати інших ветеранів займатися спортом і не здаватися.

— Євгене, ви передали 15 FPV-дронів 14-му окремому стрілецькому батальйону «Полісся». Розкажіть, чому саме цьому підрозділу?
— Це мій рідний батальйон. Я служив у ньому до поранення, і мені важливо підтримати побратимів, які зараз продовжують боротьбу. FPV-дрони — це не просто техніка, а інструмент, який рятує життя і допомагає нищити ворога.

— Ви отримали їх під час змагань на Хмельниччині. Що це була за подія?
— Це були змагання, приурочені до 107-ї річниці Битви під Крутами. Вони проходили у форматі меморіального комплексу CrossFit. Захід мав символічний характер: поєднання фізичної підготовки та історичної пам’яті.

— Ваші спортивні досягнення важко перерахувати. Водночас не дарма саме вас відзначили в підсумках спортивного року Рівненщини 2024…
— Так, це було несподівано і дуже приємно. Я отримав відзнаку від Рівненської обласної військової адміністрації «Наша спортивна гордість». Нею нагородили найкращих спортсменів з інвалідністю. Для мене це велика честь і водночас підтвердження того, що мої зусилля не залишаються непоміченими. Коли працюєш над собою щодня, долаєш труднощі, важливо знати, що твій шлях надихає інших. Особливо тішить, що серед нагороджених є ветерани та військові — люди, які знають, що таке справжня боротьба.



— Днями ви брали участь у змаганнях для ветеранів у Рівному. Що це була за подія?
— Це був Фестиваль з адаптивних видів спорту для ветеранів, військовослужбовців та їхніх родин. Він тривав два дні, і за цей час ми випробували свої сили у стрільбі з лука, веслуванні на тренажерах, настільному тенісі та волейболі сидячи. Для мене це були дні, наповнені неймовірною атмосферою підтримки, сили духу та взаєморозуміння.

— Які у вас залишилися враження від змагань?
— Емоції просто зашкалювали! Це не просто спортивний захід — це можливість для ветеранів та військових показати, що після поранень життя не закінчується. Навпаки, воно може стати ще більш насиченим. Особливо вражає командний дух. Адже, коли виходиш на майданчик, відчуваєш підтримку побратимів, які розуміють тебе без слів. Це додає мотивації і бажання рухатися вперед.



— Наскільки важливі подібні заходи для ветеранів та військових?
— Надзвичайно важливі. Це не просто спорт, це спосіб адаптації, реабілітації та повернення до активного життя. Коли людина отримує травму, головне — не зламатися. Спорт допомагає знайти нову мету, випробувати себе в нових умовах, відчути командну підтримку. Такі заходи ще й допомагають руйнувати стереотипи щодо інвалідності. Ми не слабші, ми просто граємо за іншими правилами.

— Які у вас плани щодо подальших спортивних досягнень?
— Планів багато! Продовжую тренування, хочу брати участь у всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Також є ідея популяризувати адаптивний спорт серед ветеранів, щоб більше людей дізналися про ці можливості. Спорт — це не просто фізична активність, це спосіб жити на повну, долати перешкоди і перемагати, навіть коли здається, що все проти тебе.



Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів