70-річна волонтерка з Дубна щодня доставляє допомогу для військових власним авто

Цій непомітній на перший погляд жінці — 70 років. Але в очах — вогонь. А в серці — невичерпна любов до людей, до України, до своїх рідних, які, як і тисячі інших, нині боронять державу від ворога.

«Булочки на Миколаївську область сьогодні їдуть, ну і ще ящик домашніх смаколиків», — усміхається Любов Михайлівна, розкладаючи пакунки на поштовому прилавку. Тут її знають усі — не як просто пенсіонерку, а як мотор волонтерського руху, який не спиняється ось уже третій рік поспіль.

Пані Люба за кермом пів століття. Її автомобіль — давній, скромний, затертий часом. Але для пані Любові — надійний побратим.

«Син просить, щоб я взяла його іномарку. А я кажу — ні. Мені добре на цій “палочці-виручалочці”. Якщо хтось стукне на дорозі — легше і дешевше полагодити», — пояснює з посмішкою.

Після доставки пакунків Любов Михайлівна не їде додому відпочивати. Вона вирушає у школи, дитсадки й волонтерські осередки, де з іншими жінками перетворює уламки війни на мистецтво миру. З гільз, що надходять від військових із передової, майстрині створюють оригінальні вироби — мотанки, декоративні прикраси, розмальовані речі, які потім потрапляють на благодійні аукціони в країнах Європейського Союзу.

А ще Любов плете маскувальні сітки. Навіть у вільну хвилину руки її не можуть залишатися без роботи. Вона зізнається: сидіти, склавши руки, не може — бо на війні її племінники, її онуки, її народ.

«Не можу просто сидіти й думати: ну, якось воно буде. Хочеться, щоб найскоріше настав мир. Але поки є можливість — треба щось робити. Як не я, то хто?» — каже з рішучістю.

Її історія — це не просто розповідь про активну пенсіонерку. Це — портрет сили, яку українці щодня проявляють у тилу. Її допомога — це ще один фронт, де зброєю є руки, серце і самопосвята.

Волонтерство пані Любові — не спонтанна хвиля емоцій. Це ритм життя. Це переконання. Це відповідь на війну — добром. І поки вона за кермом, поки її посилки рухаються на південь чи схід, поки гільзи перетворюються на ляльок-мотанок, поки її вироби купують і переказують кошти на дрони, на бронежилети, на техніку — війна не виграла.

У свої 70 вона не чекає. Вона діє. І саме завдяки таким, як Любов Костюк із Дубна, слово «волонтерство» набуває ще глибшого значення. Це — про відповідальність. Про любов. Про незламність.

І поки серце її в строю — буде й дорога, буде допомога, буде віра, що мир обов’язково прийде. Але ми всі маємо робити крок йому назустріч. Як робить вона. Щотижня. Без вихідних. З добром — на передову.