Багатодітна сім'я з Костополя з початком війни взяла на виховання іще трьох діток

Це не просто форма опіки — це вияв турботи, співчуття та готовності допомогти тим, хто опинився в найвразливішому становищі.

Тетяна Осадча разом із чоловіком Ігорем народили і виховали п’ятьох дітей. Старші доньки вже стали на власні ноги, син служить у лавах Збройних сил України, а дві молодші доньки досі мешкають з батьками. Подружжя також взяло під опіку двох дітей, які нині вже дорослі. Таким чином, родина Осадчих має за плечима великий життєвий та виховний досвід, що й стало підґрунтям для створення патронатної сім’ї.

З початком повномасштабної війни Тетяна разом з дітьми була змушена виїхати до Німеччини. Проте у 2024 році, після розмови з начальником служби у справах дітей Костопільської міської ради Оксаною Козлюк, яка запропонувала створити першу патронатну сім’ю в місті, Тетяна вирішила повернутися на Батьківщину. Восени того ж року вона з двома доньками повернулася в рідний дім, що потребував ремонту після тривалої відсутності. Тетяна пройшла необхідне навчання та стала патронатним вихователем, а її чоловік – офіційним помічником.

Зовсім скоро в патронатну родину були влаштовані троє дітей: хлопчик і дві дівчинки. Усі вони надійшли з родини, яка офіційно перебуває в складних життєвих обставинах. Їхня біологічна мама дала згоду на тимчасове розміщення дітей у патронатній сім’ї. Як зазначає сама Тетяна, діти приїхали до неї з настороженістю, були недоглянуті та мовчазні. З часом вони почали відкриватися, розповідати про своє непросте життя вдома. Незважаючи на труднощі, діти зберігають любов до своєї мами. Та Тетяна чітко усвідомлює свою роль: вона — вихователь, тимчасова опора для дітей на шляху до стабільного майбутнього.

Суть патронату полягає в тому, що діти можуть перебувати у такій сім’ї обмежений час — переважно до трьох місяців. Протягом цього періоду біологічні батьки мають змінити життєві обставини: покращити побутові умови, подолати залежності чи вирішити інші соціальні проблеми. Проте, як свідчить приклад матері цих трьох дітей, не завжди батьки готові до змін. Жінка не лише не поліпшила свої умови, а й ускладнила ситуацію, практично не проявляючи ініціативи. У такому разі спеціальна комісія при міській раді готує подання до суду про позбавлення батьківських прав.

Начальниця служби у справах дітей Оксана Козлюк підкреслює: мета патронату — не відібрати дитину, а допомогти родині, аби вона змогла виконувати свої функції. Проте якщо батьки не виявляють змін чи бажання щось змінити, у першу чергу мають бути захищені інтереси дітей. У таких випадках вони отримують статус дітей, позбавлених батьківського піклування, і можуть бути передані у постійні форми виховання – усиновлення чи прийомну родину.

Держава підтримує патронатних вихователів. Вони отримують оплату праці у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, а також щомісячну допомогу на кожну дитину в розмірі від 6 до 8 тисяч гривень – залежно від віку та стану здоров’я дитини. Усі витрати на догляд, лікування, харчування, одяг і розвиток покриваються. Важливо, що все, що купується для дитини, залишається з нею, коли вона залишає патронатну сім’ю.

Проте, щоб така система працювала ефективно, потрібна допомога громади. Служба у справах дітей нині шукає мецената, який би зміг забезпечити патронатну сім’ю Тетяни Осадчої спортивним інвентарем, батутом та іншими речами для активного дозвілля. Паралельно ведеться пошук ще однієї родини, готової взяти на себе обов’язки патронатних вихователів. Це непросте завдання, яке вимагає відповідальності, терпіння і справжнього людського тепла.

Патронатна сім’я — це альтернатива інтернатній системі, яка поступово відходить у минуле. Жодна дитина не обирає, у якій родині їй народитися, але кожна заслуговує на любов, турботу і гідні умови життя. Саме тому розвиток патронату — це не лише соціальна ініціатива, а й глибоко гуманний вибір суспільства, яке не стоїть осторонь проблем найбеззахисніших своїх громадян.

Костопільська громада зробила перший, але дуже важливий крок. Надалі — усе залежить від підтримки суспільства, участі небайдужих людей і державної політики, спрямованої на збереження дитинства та родинних цінностей.